українські імена

Не будьте Ваньками і Машками: у тренді – українські імена

Не Ваня, не Саша, не Юра! Не Таня, не Катя, не Даша! Це не українські імена! А як ви називаєте дітей, рідних, близьких, колег: українськими іменами чи російськими? Дізнайтеся, як правильно по-українськи. Будьмо українцями, говорімо українською!
Позбуватися радянщини і зросійщення потрібне не лише на загальнодержавному рівні – почніть із себе. Як ви називаєте своїх рідних, близьких, колег? Використовуєте українські імена чи російські відповідники? Які імена обираєте дітям – українські чи російські? Вчімося говорити українською і позбуваймося усього російського!
“В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. На Полтавщині столітня бабуся називала свого внука (мого чоловіка) Толиком і Тольком, але ніколи — Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість Толіки та Віталіки — це суржикізми й наслідок русифікації“.

Українські чоловічі імена

Називаймо українські чоловічі імена правильно. У нас:
  • не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась;
  • не Міша, а Михалько, Михайлик або Михась;
  • не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась;
  • не Діма, а Дмитрик або Дмитрусь;
  • не Петя, а Петрик, Петько або Петрусь;
  • не Паша, а Павлик або Павлусь;
  • не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
  • не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
  • не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
  • не Саша, а Сашко, Санько або Лесь, Лесик;
  • не Альоша, а Олекса, Олешко, Лешко або Лесь, Лесик;
  • не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
  • не Олєжа, а Олежко, Олько‌ або Лесь, Лесик;
  • не Гріша, а Гриць або Гринько‌;
  • не Нікіта, а Микитка або Микитко;
  • не Коля, а Миколка або Колько;
  • не Стьопа, а Стець, Стецько, Степко або Степанко;
  • не Женя, а Генко, Геник, Генусь, Женько або Євгенко / Евгенко;
  • не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
  • не Жора, а Горко або Гошко;
  • не Гера, а Германко або Герко;
  • не Дєня, а Дениско або Денько‌;
  • не Тьома, а Артемко або Темко;
  • не Тіма, Тімоша, а Тимко;
  • не Вася, а Василько або Васько‌;
  • не Марік, а Марик або Марко;
  • не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
  • не Бодя, а Богдась, Богданик, Бодик, Даник, Данько або Богданко;
  • не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
  • не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
  • не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
  • не Толя чи Толік, а Толик або Только;
  • не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
  • не Федя, а Федько‌ або Федусь;
  • не Вітя, а Вітик або Вітько;
  • не Сєрьожа, а Сергійко;
  • не Кірюша, а Кирилко;
  • не Вова, а Володько;
  • не Глєбушка, а Глібко;
  • не Льова, а Левко‌;
  • не Іллюша, а Ілько‌;
  • Ярослав – Ярко або Славко;
  • Мирослав – Мирко або Славко;
  • Святослав – Святко або Славко.
Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова – Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади.
Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця XІ століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років.

Українські жіночі імена

Московських форм у нас багато й серед жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта, Свєта, Лєна та інші, які потребують заміни:
  • Наташа – Ната, Наталка, Наталя;
  • Маша – Маруся, Марічка, Марійка;
  • Даша – Дара, Даруся, Дарця, Даринка;
  • Катюша – Катруся, Катря, Катеринка;
  • Іріша – Іруся, Іринка, Орися, Оринка;
  • Ксюша – Ксеня.
Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап.
Анюта – Ганнуся, Ганя, Ганця.
Ганна — ім’я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?
Лєна, Свєта, Таня не годяться з погляду української морфеміки: Олена мало б скорочуватися як Лена, Світлана – як Світа, Тетяна – як Теня або Тетя. Натомість Оленка, Світланка, Тетянка звучать по-українському. Альона теж мала би бути Оленою, а Крістіна – Христиною (Христею).
До речі, закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен – Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо – теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити.
Якщо ви помітили, скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до чотирьох чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег і Леонід. Олесь стало й самостійним імʼям. Так само й Олеся вже самостійне, а форму Леся застосовували теж до чотирьох імен: Олександра, Олена, Ольга та Лариса. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм, як Данько, Даник – і Данилом, і Богданом.
Звичка – річ страшна. Але долаймо погані звички, називаймося правильно, плекаймо своє! 🇺🇦” ( О.Васильєва)
Допис опублікувала Ольга Яніна

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook