Вони працюють доки можуть, а коли вже геть ослабнуть, серце починає готуватися до зустрічі з незвіданим краєм, "де немає ані смутку, ані печалі, тільки життя вічне". Складають гроші на похорон, готують одежу, кажуть, який образок вкласти їм у натруджені руки…
Лише за останні сто років було три голодомори, дві світові війни, кілька мільйонів убитих в концтаборах, терори, комунізми, розкуркулення. Дійсно, не до депресій. Там би вижити. "Колись так не було..." І слава Богу, що так, як колись, більше ніколи не буде.
Сирота, яка стала матір'ю для двох сиріток... Вона довела, що навіть у найтемніші моменти можна знайти світло, і що справжня любов не зважає на обставини, а дарує сили рухатися вперед. Історія про силу любові та самовідданості.
Кожній мамі із синдромом останньої черешні варто прочитати цю щемливу історію. І зажди пам'ятати: у дитини має бути здорова мати!
Ми ненавидимо вас. Ви прийшли підло. Вночі. На. Нашу. Землю! Ви вкрали у наших батьків старість, а в дітей – дитинство. Ви вкрали у нас весну.
Потрібно було вивозити дітей, потрібно було рятуватися і чекати безпечних часів, коли можна буде повернутися. Беззаперечно, безперечно правильно. Спочатку до кінця літа, а потім до кінця навчального року, а потім іще рік («сама розумієш»), а потім іще один («ти ж бачиш, що робиться»)…
Не потрібно ставати супергероєм, щоб змінити своє життя. Все, що потрібно — це додати кілька нових звичок. До речі, вони приємні!
Усе життя я була "правильною". Такою усі звикли мене бачити і такою я сама себе уявляла. Але одного дня все змінилося...
Якщо у шлюбі ви почуваєтеся нещасливою, прочитайте цю історію. Я написала її, коли отримала свідоцтво про розлучення. Можливо, це стане вашою підтримкою.
Пам’ятайте: обирати себе — це нормально. Встановлювати свої межі — це нормально. Любити себе — це нормально. І жити своїм життям — це єдиний правильний шлях.