Ігор був українцем за походженням – народився у Львові. Його батьки розлучилися ще тоді, коли він із сестричкою були маленькими. Мати вийшла заміж вдруге, за поляка, виїхала до нового чоловіка разом зі школярем Ігорем, а меншу Іринку залишила на виховання тітці. Важко розпочинати життя в чужій країні з двома дітьми. І, як виявилось згодом, із не зовсім
своїм чоловіком…
– Що тобі кавалер із Данії привіз? – запитала Уляну сусідка Діля, шикарна домогосподарка в помітних за розміром діамантах і норковому манто, подарованому до нестями люблячим чоловіком.
– Зайця, – тихо відповіла незаміжня 35-літня Уляна.
– Якого ще за-а-айця? – дико здивувалась співрозмовниця, кутаючись у манто.
– Рожевого, такого ж пухнастого, як твоя шуба, – чесно відповіла Уляна. І чомусь почервоніла.
Що було робити матері-одиначці?
Мартін приховав від української дружини, що насправді мешкає під одним дахом зі своєю колишньою. Ігор із мамою змушені були заходити на другий поверх будинку через територію агресивної попередниці.
Мати марніла, плакала, гризлася, але що вже було робити? На українських вулицях гуляли лихі 90-ті: безробіття, безгрошів’я, безвихідь… У Польщі було більше надій «пробити» дорогу у майбутнє хоча б для сина. Мати вперто мріяла, та реальність не надто обнадіювала.
Мартін був патологічно скупим, піддався на інтриги колишньої, разом вони взялися виганяти українку з будинку. Доходило до бійок та приїздів поліції. Благо, шлюб було укладено офіційно, тому закон захищав прибульців з України. Правда, до своєї четвертинки на другому поверсі матері з неповнолітнім сином довелося добудувати сходи-драбину – щоб безперешкодно заходити. Мов кури на сідало. Так само «курячим» було і їх харчування, заледве зводили кінці з кінцями.
Після усього пережитого Ігор почав писати ікони, особливі, сумні, на чорно-синьому тлі. Згодом вступив до художньої академії. Завдяки Божій тематиці заробив перші гроші. А мати, радіючи за сина, сама ожила духом і… красою.
У лікарні, де працювала медсестрою, познайомилася з колишнім директором автозаводу, поважним, досить заможним вдівцем. За рік вони побралися. Але недовго тривало подружнє щастя, жінка захворіла на онкологію, швидко згасла.
З горя Ігор подався подалі від країни, яка принесла йому стільки страждань. У Данії працював руками, столярував, лагодив сантехніку, сторожував.
Коли став на ноги, то повернувся до живопису, навіть виставку своїх робіт організував, вважався популярним художником. На це пішло майже два десятки літ. На час знайомства з Уляною він мав уже 47 і ще жодного разу не був одруженим. Усе збирав гроші, щоб не бідувати так, як у дитинстві.
“Та не жери ти так!”
Ігор привіз Уляні гостинці: рожевого іграшкового зайця з цінником «25 євро» і 12 тамтешніх марципанів. Заєць по-датськи звався Ха, в лапках він тримав маленьке зайченя – теж Ха.
Вручаючи красномовні, на його думку, подарунки, Ігор запропонував вийти за нього заміж. “Ти мені підходиш”, – резюмував він.
Уляна промовчала, натомість заходилась готувати частування для гостя. Поставила на плиту чайник, виклала на тарілку марципани. Дуже любила солодке, тому скуштувала один, потім другий. Коли її рука мимоволі потяглась за третім, кавалер вигукнув: “Та не жери ж ти так! Я порахував, що тобі, якщо по два, по трішки, то на тиждень вистачить, а ти за один день хочеш усе склювати!..”
– Ділю, я заледве стрималась, щоб не телепнути йому тим зайцем і марципанами по писку, – скаржилася сусідці Уляна.
– Який ще за-а-аєць?! Жени його за поріг! Жінки у твоєму віці повинні вже перснями з діамантами гратись, а не м’якими іграшками! – просто кричала у слухавку власниця норкового манто.
Уляна таки вигнала Ігоря зі свого життя, але не через дешеві (чи не надто дорогі) подарунки. Через куряче мислення. Від цього знайомства у її спальні залишились лише два Ха.
Авторка – Світлана ФЕДОНЮК
