Друзі та родичі вважали нас ідеальною парою

Пишу навіть не для того, щоб поділитися, а радше щоб такі, як я, не зробили таких самих помилок. Отже, хочу розповісти вам, як я ходила до відьми…

Ми з чоловіком були у шлюбі сім років. Одружилися з великого кохання, і в цьому коханні ми встигли народити двох дітей. Усе було чудово, друзі та родичі вважали нас ідеальною парою.

Але півтора року тому я почала помічати щось недобре. Чоловік у мене видний – високий, красивий, любить гарно одягатися (благо заробляє він добре, і ми ніколи не бідували). Посада директора власної виробничої фірми робить його ще більш привабливим для жінок.

Але я завжди була в ньому впевнена, ніколи не ревнувала. Нам так добре було разом, що у мене навіть не виникало думки, що йому може знадобитися щось (або хтось) ще. І раптом я почала натрапляти на дивні речі: довге біле волосся на піджаку (я – брюнетка), повідомлення вечорами, після яких він ішов на кухню або балкон, якісь виїзні наради на роботі й у вихідні…

Спочатку я гнала від себе підозрілі думки, але якось він залишив телефон на видному місці, і коли, проходячи мимо, пролунав сигнал нового повідомлення, я абсолютно машинально глянула і побачила щось на зразок: «Коханий, я так сумую!»

Я абсолютно спокійно сказала: «Іди»

Я не з тих жінок, які будуть тримати все в собі, тому тут же зажадала пояснень. На мій подив, він не став заперечувати, що у нього роман, навпаки, попросив його зрозуміти, мовляв, «закохався, нічого не можу з собою вдіяти».

Не знаю, звідки у мене взялася сміливість, можливо, це був стан шоку, але я абсолютно спокійно сказала: «Іди». І він пішов. А ми з дітьми залишилися. І почалася катастрофа. Мій світ перевернувся. Я зовсім не розуміла, що сталося, чому його немає поруч з нами, і як же мені жити далі?

І тут одна знайома запропонувала мені сходити до однієї «бабці», яка вміє повертати чоловіків у сім’ю. Не знаю, де був у той момент мій здоровий глузд, в нормальному стані я ніколи не пішла б на це, навіть посміялася б, але в цій ситуації я поїхала до «бабці» вже наступного дня, захопивши з собою «яку-небудь річ чоловіка».

На мій подив, це виявилася зовсім не «бабця», як я собі її уявляла, а жінка років 45, пишна, з перснями на пальцях і кількома золотими ланцюжками на шиї. У принципі, враховуючи вартість її «послуг», можна купити собі не один десяток перснів і намист…

«Що ви хочете: приворот на чоловіка чи пристріт на розлучницю?»

Після моєї розповіді вона запитала: «Що ви хочете: приворот на чоловіка чи пристріт на розлучницю?» Я не думаючи попросила і те, і те. Якщо чесно, я згадую все це, як у маренні: жінка щось шепотіла, ворушила якісь камінчики, мішечки, пересипала якісь суміші…

У результаті мені було сказано, що чоловік скоро повернеться, але спочатку я маю якимось способом підкинути коханці видану мені звичайну швейну шпильку. Не буду вам розповідати, як я дізнавалася адресу, де живе нова пасія мого чоловіка, як придумувала, як підкинути їй цю шпильку… Одне слово, я все зробила і стала чекати.

Це було неймовірно, але чоловік справді повернувся до нас приблизно через півтора тижня після нашого «чаклунства» зі словами: «Я не зможу так жити, я почуваюся винним». А далі почався ще більший жах.

Чоловік став зовсім іншою людиною. Зі мною він майже не розмовляв, на дітей не звертав уваги, ходив, як тінь, майже нічого не їв, узяв відпустку, цілими днями лежав на дивані й дивився у стелю. «Уже краще не повертався б», – думала я, дивлячись на все це.

Далі було гірше

Одного чудового дня він сказав мені, що його коханка хвора, і йому неодмінно потрібно їй допомогти, тому що у неї в цьому місті більше нікого немає. Він почав метатися між двох сімей, а якось навіть попросив мене допомогти їй – купити продукти, тому що він не може заїхати в магазин… І ось тоді я сказала: «Досить».

Я знову поїхала до цієї «відьми», думаючи: нехай робить що завгодно, нехай навіть він залишається зі своєю новою «любов’ю», аби весь цей кошмар закінчився. На щастя, вона пішла мені назустріч (знову ж за певну плату, але це вже неважливо), але перед цим неабияк на мене покричавши: «А що ви хотіли?»

…У результаті з чоловіком ми розлучилися, він живе в цивільному шлюбі з цією дівчиною, яка, на щастя, одужала. Не знаю, як я жила б далі, почуваючись винною в чиємусь горі… Моя вам порада, всім, хто раптом спокуситься на такі «чарівництва»: знайте, що все це діє насправді, і все це дуже погано закінчується. На чужому нещасті своє щастя не побудуєш. Тепер я це точно знаю”.

Олександра ГАВРИЛОВА, м. Тернопіль

Радимо також прочитати:

Матеріал з архіву газети “Сім’я і дім”