Через повномасштабну війну десятки тисяч українців і українок втратили кінцівки або використовують протези. За даними МОЗ та Мінсоцполітики, станом на 2024 рік в Україні вже понад 20 000 людей з ампутаціями, і ця цифра зростатиме. Це наші захисники й захисниці, цивільні, які вижили після поранень, а також люди, що проходять тривалі етапи реабілітації та протезування.

У повсякденному житті ми дедалі частіше зустрічаємо людей з інвалідністю: у транспорті, магазині, поліклініці чи просто прогулюючись вулицею. Важливо пам’ятати: людина з інвалідністю — це, перш за все, людина, а не її травма чи протез. Кожна має власний досвід, силу й унікальність.

Щоб наша взаємодія була коректною і не травматичною, варто знати базові правила спілкування. Основою такого етикету можуть стати п’ять простих «НЕ».

П’ять «НЕ», про які важливо пам’ятати

1. НЕ торкайтеся людини чи її протезу без дозволу

Протез — це частина приватного простору людини. Це може бути біонічний, ортопедичний, пластинчастий або карбоновий протез — але будь-який із них виконує функцію тіла. Так само не можна торкатися крісла колісного, милиць або тростини.
Перед будь-якою дією ставте запитання: «Чи можна?» або «Вам потрібна допомога?»

2. НЕ жалійте

Фрази на кшталт «мені так шкода» можуть бути принизливими — вони позбавляють людину суб’єктності та зводять її до травми.
Зосереджуйтесь не на втраті, а на людині: її теперішніх можливостях, виборі, силі, шляху.

Так само не варто безпідставно «героїзувати»: фраза «ти герой, бо вижив» може бути недоречною, якщо ви незнайомі.

3. НЕ ставте особистих запитань без дозволу

Питання «А як це сталося?» або «Це на війні?» — не для першої розмови. Людина може бути не готова ділитися пережитим досвідом, травмою чи хворобою.

Якщо ви маєте професійну потребу дізнатися обставини (інтерв’ю, волонтерська діяльність, навчальний проєкт), почніть із фрази: «Чи комфортно вам про це говорити?»

Радимо також прочитати: Мої рідні – військові: як правильно спілкуватися

4. НЕ уникайте людини і не відводьте погляд

Уникання — це теж форма дискримінації. Людина з протезом не хоче, щоб її боялися чи соромилися. Коротка усмішка, звичайне привітання — це і є нормалізація, яка потрібна в інклюзивному суспільстві.

5. НЕ розглядайте травму чи протез

Навіть якщо протез виглядає незвично або технологічно — це не привід глядіти, фотографувати чи коментувати. Це порушує кордони і викликає дискомфорт.

Додаткові правила коректної взаємодії

Щоб спілкування було сучасним і етичним, варто врахувати кілька важливих нюансів.

Правильна термінологія

• Правильно: «людина з інвалідністю».

• Неприйнятно: «інвалід», «каліка», «безрукий», «безногий» — навіть якщо сама людина інколи так жартує, це не дає права повторювати ці слова іншим.

• Уточнюйте види протезів, якщо це доречно: біонічний, ортопедичний, карбоновий, функціональний.

Коректна мова — це перший крок до поваги.

Комунікація без упереджень

• Не підвищуйте голос «автоматично»: інвалідність не означає проблем зі слухом.

• Не говоріть повільно чи надмірно пестливо.

• Звертайтесь до самої людини, а не до супроводжуючого.

Як правильно пропонувати допомогу

• Оптимальні фрази:
  «Чи потрібна вам допомога?»,
  «Як я можу допомогти?»

• Ніколи не беріть людину за руку, протез чи крісло без попередження.

• Якщо людина відмовляється — це її право, поважайте його.

Особистий простір і фізична дистанція

• Не ставайте занадто близько.

• Не підпирайте людину стіною, поручнем або меблями.

• Якщо людина користується кріслом колісним — при можливості сядьте поруч, щоб бути на одному рівні погляду.

Уникайте поширених упереджень

• «Мені так шкода» — принижує.

• «Ти молодець, що взагалі вийшов з дому» — звучить зверхньо.

• «А як це сталося?» — може травмувати.

Пам’ятайте: людина — це не її діагноз і не її протез.

Чому ця тема настільки важлива сьогодні

Під час і після війни в українському суспільстві буде дедалі більше людей із бойовими травмами та ампутаціями. Їхня реабілітація потребує не лише протезів і медичної допомоги, а й поваги, тактовності та правильного суспільного ставлення.

Коректна комунікація — це не просто ввічливість. Це психологічна підтримка, прояв людяності та спосіб зменшити бар’єри, які людина може відчувати у громадському просторі.

Кожна людина з інвалідністю має право на повноцінне життя, комфортну взаємодію та відчуття гідності. Наше завдання — створити середовище, у якому протези чи відсутність кінцівки не викликають ані страху, ані надмірної уваги.

Пам’ятаймо п’ять «НЕ» і поширюймо культуру коректної комунікації. Це маленькі дії, які роблять країну сильнішою та інклюзивнішою.

Радимо також прочитати:  Історія про людяність: жінка, візок, пандус і хлопець у військовій формі