Деякі жінки вважають, що страждання роблять їх кращими, чистішими й духовнішими. У мене для них погана новина. Вас обдурили.
Страждання саме по собі нікого не робить чистішим, духовнішим й ближчим до небес. Страждання дано людині для того, щоб вона збагнула, що рухається в хибному напрямку. Страждання – це не мета, а інструмент, навігатор, сигналізація.
Але люди плутають сигналізацію з автомобілем. І думають, що на стражданні можна кудись заїхати. В’їхати можна лише у ще більші страждання.
Коли людина відчуває біль – це сигнал «Зміни ситуацію». Дуже проста сигнальна система.
Наприклад, живе жінка із чоловіком, який п’є, принижує, гуляє тощо. Її страждання волають їй – зміни це. Але вона вперто продовжує жити з тим, хто завдає їй страждань. Ще й переконує себе, що її вічний біль – це медаль на грудях. І що більше вона страждає, то більше щастя заслужить потім.
Зрештою, вона досягає ще більшого страждання. І більше нічого.
Інший приклад – сидить людина на роботі, де її не цінують, мало платять, знецінюють. Страждає. І продовжує сидіти. А потім розповідає нащадкам – та що ви знаєте про життя! Ось я настраждалася, все життя терпіла.
Загалом, прикладів довкола безліч…
Але духовне зростання починається не зі страждання.
Ви можете мучитися рік, два, вісімнадцять, та хоч усе життя.
Духовне зростання починається з запитання: «Що мені зробити, щоб це змінити?».
Але мишки продовжують їсти кактус…
Тому що так в нас заведено. Це навіть заохочується – терпіти біль, жертвувати собою.
Але навіщо? Щоб отримати сумнівний статус страждальниці, а наприкінці життя традиційне «відмучилась, голубонька».
Духовне зростання починається з моменту усвідомлення – я страждаю і я хочу це змінити.
І зовсім неважливо, чи страждали ви до цього моменту пробудження двадцять років, чи двадцять хвилин. Час не має жодного значення, як і кількість ваших митарств.
Якщо ви страждали 20 років, це говорить не про ваш героїзм, а про те, що до вас надто довго доходить.
Автор – Мотиваційна Майстерня
