Якось королева Єлизавета ІІ у супроводі охоронця прогулювалася в парку поруч із замком Балморал. Вбрана у звичайний плащ, хустинку – на вигляд, звичайна жіночка.
Поруч проходили туристи, начебто американські, і спитали в королеви, як пройти до самого замку, бо заблукали в стежках парку.
Єлизавета, зрозумівши, що її не впізнали або й не знають зовсім, спокійно вказала візитерам правильний шлях.
Вдячні туристи захоплено спитали: «Ви як місцева мешканка напевно зустрічали тут королеву?» На що Єлизавета, посміхнувшись, відповіла: «Я – ні, а от цей чоловік (вказавши на свого охоронця) – так».
Цю історію переповідають уже як легенду і типовий приклад андестейтменту – мистецтва, яким Єлизавета володіла від природи, у будь-яких ситуаціях з кожною людиною незалежно від статусу.
Мистецтву цьому ніде не навчають навмисно, а закладають буквально з пелюшок – ніколи не хизуватися своїми привілеями, статками, можливостями і, навіть навпаки, не демонструвати високий статус, особисті переваги і приватне життя.
Саме слово андестейтмент походить від англійського understatement – применшувати.
Чим вища людина за статусом, тим вона скромніша. Чим більші її здобутки, тим більше вона схильна до применшення, недосказанності – до андестейтменту.
Нобелівський лауреат при знайомстві просто скаже, що займається хімією, власниця салону краси не хизуватиметься на весь інстаграм дорогезною сумкою, а «громадська активістка» не перераховуватиме довгий список своїх регалій і здобутків при знайомстві – на відміну від деяких наших знайомих.
Треба якось розповісти їм про королеву й андестейтмент…
Радимо також прочитати:
- Київ дав 158 королев і королів Європі. Пам’ятаймо про це!
- Українські князівни, які стали європейськими королевами
