Марія Монтессорі є однією з найвідоміших жінок у світі. До списку педагогів, що визначили концепцію освітнього процесу XX століття, згідно з рішенням ЮНЕСКО, занесено чотири імені. Поряд з філософом-прагматиком Джоном Дьюї, творцем принципів трудового виховання Георгом Кершенштейном, нашим співвітчизником Антоном Макаренком, у ньому значиться і Марія Монтессорі. Методиці раннього розвитку дитини, яку створила Монтессорі, вже більш як 100 років, однак закладені нею принципи досі є предметом жвавих дискусій і основою багатьох методик навчання й розвитку дітей.
Марія Монтессорі: перша у всьому
Марія, єдина дитина Алессандро та Рейнільде Монтессорі, народилася в провінційному італійському К’яравалле 31 серпня 1870 року. Її батько був видатним державним чиновником. Мати походила з родини, в якій приділяли велику увагу науці та освіті, а її брат Антоніо Стопані, богослов, математик і педагог, навіть удостоєний пам’ятника в Мілані. Однак самій Рейнільде, незважаючи на здібності, довелося обмежитися домашнім колом. Доньку Марію вона виховувала в суворих католицьких традиціях, але при цьому намагалася розвивати творчі здібності дівчинки і незалежність її характеру.
Єдиною можливістю професійної діяльності для освіченої жінки того часу була педагогіка. У школі улюбленим предметом Марії стала математика, чому немало сприяло і спілкування з дядьком Антоніо. У дванадцять років, після численних клопотань, Марію Монтессорі прийняли в технічну школу для хлопчиків, де до випуску з 150 можливих балів вона заробила 137, а пізніше — в політехнічний інститут на відділення математики і точних наук. Проте до цього часу Марія серйозно захопилася біологією й вирішила вивчати медицину.
Для того часу навчання дівчини на медичному факультеті було вчинком незвичайним. Марія домагалася дозволу в найвищих урядових інстанціях і нарешті звернулася до Папи Лева XIII. Репутація сімей Монтессорі і Стопано зіграла свою роль, і Марію прийняли в Римський Університет. Однокурсники насміхалися з дівчини, працювати в анатомічній залі їй доводилося на самоті і в нічний час. Однак в 1896 році Марія Монтессорі стала дипломованим лікарем і почала працювати в психіатричній клініці.
Любов і зрада Марії Монтесссорі
Коли Марія Монтессорі була тридцятилітньою, батько подарував їй книгу, де було зібрано 200 статей про його надзвичайно талановиту дочку. Вона була відома як «красивий вчений», і в епоху, коли жінки не мали доступу до більшості професій і кар’єри, їй вдалося стати першою жінкою-лікарем в Італії. Вона представляла свою країну на великих міжнародних конференціях. Марія була на висоті своєї слави, і здавалося, що може досягти всього. Тоді її призначили співдиректором однієї зі шкіл Риму. Це було безпрецедентне призначення для жінки цього дуже консервативного часу.
Її партнером був ще один молодий лікар, Джузеппе Ферруччо Монтесано. Італійські джерела свідчать, що він мав не надто міцне здоров’я, але був дуже вродливий. Між Марією та Джузеппе спалахнув пристрасний роман. А потім вона завагітніла. У той час, особливо в Італії, наявність позашлюбної дитини була катастрофою для будь-кого. Монтессорі дуже переймалася, бо не хотіла здобути репутацію повії.
Жінка, звісно, сподівалася, що Джузеппе як порядний чоловік одружиться із нею. Однак дорогу до щастя закоханих перейшла… його мати-вдова, дуже авторитарна жінка. Вона не дала згоди на шлюб. Серце Марії було розбите. Монтесано запропонував вихід: він дасть дитині своє ім’я, але після народження її негайно треба буде віддати у село годувальниці. Однак жорстока мати не погодилася й на це.
Монтессорі була спустошена. Монтесано, намагаючись заспокоїти її, пообіцяв, що ніколи не одружиться ні з ким іншим. Вона була єдиною для нього. Марія дала таку саму обітницю. Зрештою, подумала вона, між ними завжди буде духовний зв’язок, а це набагато важливіше.
Втім через рік на Марію чекало нове розчарування: Монтесано зрадив її й одружився з іншою жінкою. Монтессорі була в цілковитій депресії. Вона віддала сина Маріо, який народився 1898 року, на виховання чужим людям, і не могла нікому зізнатися, що має дитину. Цілих десять років вона вряди-годи бачилася з хлопчиком, але ніколи не казала йому, що вона — його мати. Її душа кровоточила, як відкрита рана. Але вдіяти щось було годі.
У цей час цілковитого особистого краху Марія Монтессорі, щоб не зламатися зовсім під тягарем своїх страждань, усамітнилася в монастирі. Протягом днів і тижнів у самоті з жінкою сталися метаморфози. Маючи достатньо часу для самоаналізу, Монтессорі вийшла зі свого жахливого стану оновленою і з конкретною метою.
Незважаючи на те, що була першою жінкою-лікарем в історії Італії, вона вирішила залишити медичну практику назавжди. Раптово і без пояснень пішла з престижної посади співдиректора школи для розумово відсталих дітей. Потім вступила до Університету Риму, аби опанувати нові сфери знань.
Вона пройшла курси з антропології, філософії освіти, експериментальної психології. У той же час вона ухвалила ще одне важливе рішення, яке змінило хід виховання і навчання назавжди. Досі Монтессорі працювала з дітьми, які мали вади розумового розвитку. Тепер вирішила зосередити всі свої сили на поліпшенні педагогіки для нормальних дітей.
Хай як дивно, але якби не було лікаря Джузеппе Монтесано, не було б і Марії Монтессорі. Він випадково став каталізатором для монументальної емоційної кризи, яка спонукала Монтессорі зробити революцію у вихованні дітей.
Монтесано ніколи не визнавав свого сина Маріо Монтессорі. Та й сама Марія дуже довго називала його то племінником, то названим сином, коли хлопець у ролі перекладача їздив із нею світом.
Якось, коли хлопцеві було 15 і він виховувався в інтернаті, Маріо Монтессорі помітив елегантну жінку, що спостерігала за ним з великим інтересом. Щось підказувало йому, що це була його мати. Він підійшов до неї — і відтоді вони не розлучалися. До кінця життя видатної жінки, навіть коли він згодом одружився, Маріо був її постійним супутником та довіреною особою, а по смерті Марії — продовжувачем її справи.
