А коли жінці думати про себе? Треба ще дітей на ноги ставити! Працювати на двох роботах, приходити додому, поратися по хаті, робить з дітьми уроки, наготувати перше, третє і кампот, та, здійснити подружній обов’язок, кожен день лягати спати знесиленою, як Хіросіма після атомної бомбьожки – це була норма.

І досі говорять: «А моя баба працювала на трьох роботах і борщ варила! І нічого!». На що мені завжди хочеться відповісти: «І що? А чи була щаслива твоя баба? Чи було таке життя її власним вибором? Чи, насправді, це не мало ні для кого значення, бо «женскоє щастьє – бил би мілий рядом…». Щастя жінки в нашій ментальності ніколи нічого не вартувало. От бути мученицею і страждати – це почесно і гордо. А щастя жінки нікому не треба. «Донечко, не розводься. Он я з дідом 40 год разом промучилась і тобі раджу», – в тій же дискусії вичитала про мудрість чиєїсь баби.

Пора жіночих страждань і бентежної туги – в минулому. Спочатку надягніть кисневу маску на себе, а потім на дитину – і це не гарний евфемізм, а правило безпеки в літаку. Це має бути і правилом безпеки кожної сім’ї. Бо людина, якій не вистачає кисню, задихаючись, не врятує власних дітей.

Мама, яка не думає про себе і «всю жизнь на тебе положила, падло таке неблагодарне», не зможе дати дитині головного – свободи, поваги і любові.

«Полюбіть свого ближнього, як САМОГО СЕБЕ», – казав, між іншим, Господь. Бо якщо ми не навчимося любити себе, ми не навчимося любити нікого…

Запишіться на манікюр (як то вам треба). Сходіть на каву з подругою. Подивіться ввечері серіал. Випийте гарячого чаю, прийміть ванну з піною. Поїдьте у відпустку одні – як ви того хочете! Надягніть на себе свою «кисневу маску».

Мама має право думати про себе. Якби я вміла вишивати , то вишила б ці святі слова та повісила у рамочку в кожну українську хату. І тільки тоді діти та родина будуть справді щасливі, як мама навчиться подбати про себе.