Мені 30, двоє дітей, синові 8, дочки 4, дружині 26, разом 10 років, будинок купили недавно. Днями ввечері, коли моя була ще на роботі до них зайшла її подружка з шампанським. Типу, я твою почекаю, у мене сьогодні день народження і треба відзначити. Ну і поки чекали, вона мені розповіла про пригоди моєї благовірної. Каже, що почалося у них по приколу, флірт, листування.

Потім зустрічі, з усіма наслідками, що випливають і вже півроку. А моя як з котушок злетіла і навіть говорила, що до мене у неї огида і все остогидло, і якби не цей новий будинок і діти – вже б давно від мене пішла. А подружці типу мене шкода, такий я мужик відмінний, а ношу такі роги розлогі, не може вона бачте дивитися, як всі з мене сміються. Ну я подружку цю додому відправив, а свою чекати став, думав – вб’ю, але…

Прийшла, я її за шию схопив, а вона в рев. Кричить – Льоша не бий, я оступилася, у нас вже місяць нічого немає, я люблю тільки тебе. В результаті  відкинув і прогнав до матері.

Знаю, що мені мужики на цей рахунок скажуть, але життя то налагоджене і діти щасливі, розлучатися не хочеться, але і пробачити не можу. Як бути? Мені тут порадили напитися і змінити теж, чи не розповідаючи дружині, для себе, для самозаспокоєння, типу стане легше, і жити зможемо далі, може і правда?

Є така приказка: коли один ключ підходить до багатьох замків, то це офігенний ключ, а коли до одного замку підходить багато ключів – це фіговий замок. 

В моїй голові – подвійні стандарти. З одного боку ніби хороша сім’я і зберегти її треба було б, але як я потім буду з цим жити, як зможу поважати сам себе після цього?