Одна моя знайома, мама трьох дітей, нещодавно знову вийшла заміж… І як їй це вдалося, для мене велика загадка. Ні, річ не в тому, що багатодітних матерів заміж не беруть. Беруть, якщо кохають! Просто, скільки я її пам’ятаю за першим шлюбом, вона завжди була «найгіршою матір’ю і найгіршою дружиною».

Зроби хоч щось корисне!

Кілька разів у минулому її житті я була в неї вдома. Пам’ятаю її завжди втомленою, замученою і розгубленою. У неї то підгорала каша, то менший по годині ходив у мокрих колготках, а вона розривалася між ним, середнім з його уроками, плитою, і руки не доходили переодягнути.

Ще треба було встигнути приготувати вечерю, бо невдовзі чоловік прийде з роботи. А ще поприбирати, бо він любить порядок.

Вона хапала іграшки, розпихала їх по коробках. Менший знову розкидав… Паралельно вмикала ноут, щось розсилала поштою — вона ще й підробляла, тому що зарплати чоловіка не дуже й вистачало… І все це перетворювалося на якийсь нескінченний сумний хаос.

Приходив чоловік, дивився на безлад і мимохідь кидав фразу:

— Дай води коту! Зроби хоч щось корисне.

Напівжартома-напівсерйозно. Але я його слова добре запам’ятала.

І моя подруга кидала пошту, мокрі колготки, приготування вечері і з винною усмішкою наливала коту в миску воду. Щоб зробити це єдине корисне протягом дня.

А я тоді зробила дурість. Щоб якось розрядити обстановку, теж напівжартома, запропонувала кинути всіх цих котів та недороблену вечерю, зібрати дітей, нафарбуватись та сходити у кафе.

— Стара вона вже, щоб фарбуватися! – відрізав її чоловік. Теж ніби жартома…

Я дивилася на цю жінку і з жахом розуміла, що вона взагалі молодша за мене. І якщо вона стара, то яка тоді я?

Вона винувато перепросила і сказала, що вони люблять домашню їжу. І почала накривати на стіл, за яким сидів і чекав чоловік. А поряд діти знову розкидали іграшки, і вона якоюсь «третьою» рукою їх одразу ж збирала, бо чоловік любить порядок. У неї пищав телефон, мабуть, робоча пошта.

— Цілий день в комп’ютері, — сказав чоловік.

Я попрощалася та пішла.

Мабуть, я сама винна

Ні, сама вона ніколи нікому не скаржилася. Ніколи! Як не спитаєш, у неї все добре. І чим сірішою і зеленішою вона була, тим впевненіше відповідала: «Все добре!» І ховала безбарвні очі.

Але ми завжди мали багато спільних знайомих. І то від одних, то від інших я чула, що не задоволена нею свекруха. Невістка – погана мати, бо менший упав з велосипеда і розбив собі брову. Зашивали. Треба стежити, а не дурницями займатися… Невістка — погана дружина, бо вдома бардак та діти з чоловіком погано нагодовані.

Якось чоловік тієї жінки ходив до школи, і потім удома був скандал. Старший щось начудив, а все тому, що «погана мати» займається незрозуміло чим, тільки не вихованням.

Розповідали, що вона почала пити антидепресанти, бо вона погана мати та погана дружина. Нічого не робить, а щось зробити просто нема сил… І навіть діти це зрозуміли.

— Мамо, ти погана! — кричав менший на вулиці, ми тоді гуляли разом. — Ти не читаєш мені книжку.

Вона діставала з сумки цю книжку і приречено почала читати. Вона дуже хотіла бути гарною матір’ю…

А потім вони розлучилися… Чоловік зустрів іншу жінку. Напевно, гарну дружину та господиню.Справно платить аліменти і спілкується з дітьми.

— Ну отак, — тільки й сказала мені знайома. — Мабуть, я сама винна.

Потім вона з дітьми переїхала, обміняли квартиру, і ми довго не бачилися.

З гидкого каченяти — у лебедя

Минув час, і нещодавно ми з нею «знайшлися» у соцмережах. Вона сама мені написала. Я здивувалась. З аватарки на мене дивилася якась інша, незнайома жінка. Яскрава, красива, щаслива та повна сил. Мені стало цікаво, і я запропонувала зустрітись.
Ми побачилися в кафе. І я не повірила своїм очам. Вона була зовсім іншою. Якась впевнена у собі, у житті, у людях. Тоді я дізналася, що вона знову вийшла заміж.

— Я сама не знаю, чому він звернув на мене увагу, — ділилася вона. — Мені було зовсім не до того. Вижити…

Але чоловік не здавався, доглядав, потоваришував із її дітьми, зробив пропозицію. І виявилося, що вона — найкраща мати і найкраща дружина. Посмажила яєчню, яка пригоріла, — найкраща господиня. Завтра вона вже пекла пироги, бо найкраща. І їй хотілося радувати чоловіка.

Вдома бардак — прекрасна мати та дружина. Тому що, виявляється, можна прибирати всім разом і весело при цьому базікати.

Виявилося, що не обов’язково тягнути самій сумку з магазину, і тобі при цьому дорікатимуть, що ти, як завжди, щось забула купити. Бо займаєшся дурницями. Можна поїхати за покупками разом і посміятися, якщо щось забули.

Виявилося, що вона зовсім не стара, а найкрасивіша жінка на світі. І ось вона вже робить увечері зачіску, щоб просто зустріти з роботи того, хто вважає її красунею.

Виявилося, що вона молодець, бо ще й встигає підробляти. Але це зовсім необов’язково. Тільки якщо вона сама хоче.

Виявилося, що вона зовсім не нікчема, якою вважала себе багато років. І лише тому, що її кохають, хвалять і цінують.

Приїхав чоловік – і все стало зрозуміло

…Я слухала і дивувалася. А потім по неї приїхав цей новий її чоловік. І я все зрозуміла. Знаєте, він дивився на неї так, що вона, справді, цвіла. Не цвісти було неможливо. Він говорив і турбувався про неї так, що не можна було не стати найпрекраснішою жінкою на світі.

Він привіз із собою та її трьох дітей. Я бачила їх краєм ока. Але й мигцем я помітила, що вона – найкраща мати. Так вони поводилися.

А все тому, що поруч виявилася людина, яка допомогла їй у це повірити. З гидкого каченяти цей чоловік зробив прекрасного лебедя… Це так важливо, коли поруч той, хто допоможе тобі стати цим лебедем. Тому що лебедеві треба дати час, сили та любов, щоб він розправив крила.

Ні, нічого конкретно не хочу сказати. Нікого не хочу звинувачувати. У житті буває різне. Але така історія. І мені дуже цікаво, що зараз думає перший чоловік.

Автори – Олена Кучеренко, Вадим Прищепа