Мозок людини – дивна річ. Я можу кілька днів моніторити новини, укріпляти бомбосховище і тягати ящики з допомогою ЗСУ, але у вільні миті в голову приходять специфічні думки. Про геополітику, розпад імперії, отриманні справжньої незалежності і Перемогу.
Цей текст – не більше аніж моя суб’єктивна думка як історика. Можливо, я помиляюсь і все буде не так. Але я напишу і викладу цей допис, щоб через деякий час побачити наскільки здійсниться мій прогноз.
Коли міста моєї країни ще не бомбили, а по землі не сунули до пекла танкові колони, мені зустрівся текст. Про те, що чим швидше події у (тоді ще) холодній війні між Україною і Росією активізуються, тим швидше остання буде зруйнована.
Як мирного обивателя мене тоді ці слова шокували: яка агресія? яка війна? Це ж скільки людей загине!
Проте цинічна сторона історика казала, що так воно і краще. Розтягнутий у часі і майже не бойовий конфлікт з північно-східним сусідом міг перетворитися в якийсь момент на реванш промосковських сил. І не зрозуміло до чого б це могло привезти в майбутньому.
Війни – одна з форм розвитку людства
В студентські роки в одному з підручників я прочитав, що війни – це одна з форм розвитку людства. Через них держави і народи отримують новий імпульс, поштовх до знищення застарілого і не живого. І в таких ситуаціях виживає найсильніший. Такий собі природний відбір в глобальному масштабі.
Те, що Росія мирно і спокійно не відпустить Україну зі своєї сфери впливу, було зрозуміло постійно. Без нас вони втрачають основу під своїм світоглядом. Усі ці розмови про братські народи, спільне минуле, єдину історію і, головне, зв’язок з Києвом, як колискою нашої цивілізації, перетворюються в пшик. В нуль.
Все, що їм світить, це родовід їх держави і народу від московських боліт, об’єднання з угро-фінами, падання в коліна перед монгольськими ханами і візантійське інтриганство.
Без України Росія – не центр об’єднання усіх східних слов’ян. Не велика держава, не імперія, не духовний і культурний центр. А просто величезне непорозуміння, яке нічим об’єднати. І коли цього об’єднуючого елементу немає, то й постає питання доцільності існування самої країни.
Тому нам усім потрібно усвідомити, що тут і зараз ми б’ємося не лише за повну і беззаперечну Незалежність України. Ми ще й ЗНИЩУЄМО Росію як державу!
Таке вже було
Якщо подивитися назад, в минуле, то можна побачити подібні речі і раніше.
Так понад 100 років тому зникла Російська імперія і на її теренах виникли різні державні утворення. Якраз тоді на наших землях проходила лінія фронту Першої Світової війни. І тисячі солдатів з різних куточків імперії чкурнули додому, тому що ніхто вже не хотів воювати.
І так само зараз всі ці мокшанські вояки побіжать у свої Рязані і Твері, коли дізнаються, що вдома анархія і їх сім’ям потрібно якось виживати.
А ця анархія наступить обов’язково! Тому що адекватна частина світу втомилася від постійного бикування Росії. І зараз, коли проти них вводять масштабні санкції, які просто в муку стирають російську економіку, країну-окупанта починає лихоманити.
Час грає на нас
Так, у них є свої резерви і частково вони перебудувалися після санкцій останніх років. Але цих запасів їм вистачить на лічені місяці.
Тому для нас зараз дуже важливо зрозуміти, що час грає на нас. Кожен день війни – це не лише крок до нашої Перемоги. Це ще й крок до остаточного розпаду цієї недоімперії.
Коли у них закінчаться усі кошти і дотаційні регіони Росії почнуть думати не про парад в Києві, а про купівлю їжі…
Коли гіперінфляція перетворить рублі у папірці, які будуть падати в ціни щодня…
Коли не буде палива, щоб заправити літаки…
Коли в чергах за хлібом потрібно буде стояти годинами…
Ось тоді Росія затріщить по швах. В Чечні почнуть розуміти, що тейп Кадирова слабкий і можна спробувати взяти владу в свої руки. Біля Іркутська з’являться ввічливі китайські люди зі зброєю. Кубань на запит Москви скаже, що їх фрукти і овочі потрібні їм самим. А в Сибірі народ відповість, що залишки їх промисловості будуть працювати на потреби місцевого населення.
І залишки російських військ в паніці будуть втікати з української землі!
А ще мені хочеться вірити у гарну традицію палацових переворотів. Коли неадекватного правителя його ж оточення відправляло у Вічність, щоб вижити самим. Час покаже, який з цих варіантів здійсниться.
Нам же потрібно тримати оборону, ї…шити ворога, відвоювати свою землю і не забувати, що наша Перемога попереду!
І не варто забувати, що після війни життя продовжиться. І нам потрібно думати ЯКИМ воно буде. ЯК ми відбудуємо нашу країну. ЯКОЮ ми хочемо її відновити. І ось про це я напишу в наступному своєму дописі: що я хочу побачити в новій Україні.
P.S. Путін – ху…ло!
Крим – це Україна!
Русскій воєнний карабль, іді на…уй!
Слава Україні!
Автор – Андрій Павляшик, Район.Історія
