Загалом, лайфхак такий: якщо дитина чимось зайнята – не чіпайте її! Тут, звісно, треба зробити одну ремарочку: те, чим дитина зайнята, безпечне, не виходить за рамки правил і допустимої в цій ситуації поведінки, не веде до катастрофи.
Ну, якщо дитина сидить і вже годину катає машинку по старій татовій футболці, витягнутій з кошика для брудної білизни, то не треба їй пропонувати більш осмислені, корисні, на вашу думку, розвиваючі або просто менш дивні заняття. Нехай катає, сядьте попийте кави, полежіть із книжкою, нафарбуйте нігті або просто подлубайтеся у носі.
Зайнята – чудово!
Дитина розібрала пірамідку і пів години із завзятістю просто крутить кільця на пальцях. Боже мій, вона ж нічим не зайнята! Терміново кидаємося до дитини, показуємо їй, у чому сакральний сенс пірамідки і священний обов’язок – зібрати на паличку кільця від великого до маленького, радіємо, що ось тепер гра пішла в корисне русло… Ні, не пішла, інтерес втрачено. “Мамо, іди сюди, мамо, хочу те, хочу се…” Ну ось, залишалося тільки суп заправити, а тепер дитя на нозі повисло, а сиділо б і гралося б.
Що цікаво, дорослі мають уявлення про те, що таке “треба”, але також є і “що хочу, те й роблю”. Наприклад, якщо до дорослої людини у її законний вихідний хтось підійде зі словами “Чай п’єш? Ага, молодець, тільки по-перше, чай не п’ють із кавових чашок, а по-друге, ось тобі ракетка, йди пограй у бадмінтон, погода хороша”. То за це і послати можуть.
Але з дітьми ми так робимо. Дорослі ж краще знають!
А дитині начхати, що залізницею повинен їздити паровоз, і в цьому сенс гри. Вона хоче сісти в кутку на підлогу і годину стріляти по невидимих мішенях зі шматка рельсів. Нехай стріляє. Їй треба.
Дочка нещодавно знайшла мої шкарпетки. За той час, поки вона марнувала дорогоцінний час, який можна було б присвятити заняттям, що розвивають, вона одягала шкарпетки на свої ноги, руки, робила з них шарфик і просто мусолила, я встигла вимити і укласти своє волосся, зробити макіяж, помити посуд та попити чаю. Зробила дитині спокійну та задоволену маму.
У нас сусідка скаржиться, що дитина безініціативна. Я дивлюся, як вони гуляють: “Іди покатайся з гірки! Ідемо на гойдалку! А ось давай м’яч покидаємо! А ось йдемо помалюємо крейдою! А що ти стоїш без діла, давай, хапай самокат!”
Звідки у дитини ініціатива візьметься, якщо її постійно штурхають і щось пропонують, і вона навіть не встигає подумати, чи подобається їй це заняття чи ні?
Грається – не чіпай
А якщо просто лежить і ногою бовтає – також. Хай полежить. Звичайно, страшно і жахливо, що дитина цілих пів години не буде пускати бульбашки, робити логопедичні вправи, малювати, вчити літери або освоювати різноманітні рольові моделі поведінки в рамках гри з ляльками та звірятками, але… Але нехай вчиться сама шукати собі заняття, це потім в майбутньому дуже знадобиться.
Ось подивися на дитину, яка зайнята нібито якоюсь безглуздою дурницею, прикинь, чи не небезпечна вона, і лови момент – займайся чим хочеш, поки твоєї уваги не вимагають. А потім і на корисне можна перемикатися. І краще, коли готові до цього всі учасники процесу.
Не я вигадала. Але працює “на ура”.
Автор – Дар’я Іванівська
