“Пам’ятаю, один мій молодий прихожанин розстався з дівчиною – вона сама його кинула. Було видно, що юнак як і раніше любить її, і любить сильно, але до чого ж правильною була його реакція! «Добре, – сказав він з посмішкою. – Вона більше не хоче бути зі мною. Нічого не поробиш. Видно, так Богу завгодно». Чудові слова! А ось інший випадок.
Молодий чоловік кинув дівчину, а вона, прагнучи повернути його, півроку слала йому cмс, на які він, зрозуміло, і не думав відповідати. Дійшло до того, що від переживань вона просто захворіла. Я сказав їй тоді: «Невже ти не розумієш, що причина твоєї хвороби – в тому, що ти упрямишся, намагаючись насильно все влаштувати так, як тобі хочеться? Перестань. Нікого не можна змусити полюбити. Тільки хвороб собі наживеш.
Любов не нав’язують, на неї – надихають, і якщо людина хоче, вона любить».
Архімандрит Андрій (Конанос)
