Що старше я стаю, то менше люблю складні рецепти чого б не було. Кількість інгредієнтів, що перевищують цифри 3 і 5, ніколи не зваблять провести мені дорогоцінні години біля плити. Краще покласти помідори на руколу, та заїсти сиром, посміхаючись при цьому, ніж стояти біля плити, збившись з рахунку, скільки всього уже приготовлено.
Тривала облога, що не йде в руки людей, не викликає у мене ніякого азарту. Взаємність – справа швидка, і тому я вірю в ту любов, що відбувається добровільно по обидва боки прямо зараз, а не в ту, яку треба односторонньо, місяцями домагатися, вилазячи зі шкіри геть. Я можу вбрати ялинку і в липні, якщо мені раптом захочеться вбраної ялинки, а до Нового року стільки, що календар загрожує пальчиком. Простий одяг, проста їжа, прості слова про найголовніше.
Це не одноклітинна простота, друзі. Це та простота, яка приходить з великим досвідом складності. І це той самий досвід, який говорить: що більше ти пережив, то більш зрозумілим тобі хочеться бути.
У всьому зрозумілим.
У своїх перших відносинах, дрібних і безглуздих, я носила драматичну маску “дами з минулим”, не маючи ніякого минулого. Мої перші вірші і тексти були настільки витіюваті і багатослівні, що продертися до сенсу не було можливості, та й не було його в тих віршах, нічого не було, крім шкідливої ілюзії знання життя.
А зараз все по простому. Своїми іменами названі речі. Чітко позначені адреси відправки емоційних кровососів. Недозволеним собі не бачити очевидну правду. Гранично чесні відносини. Відпочинок на стику з лінню. Дружба по стуку серця.
І – короткі рецепти гострої радості, в якій червоні туфлі, наприклад, можуть створити куди більше в плані досягнення щастя, ніж грандіозні плани того ж напрямку…
Живіть просто!
Живіть простіше з кожним днем, тому що жити складно – складно.
Л. Град
