Духовність Сім'я

Кутя до стелі і сіно під скатертиною: що треба обов’язково зробити на Святвечір, щоб уся сім’я була здорова і мала достаток

З першою зіркою християни східного обряду збираються за святковим столом на Святвечір або Щедру Кутю. Що символізує ця страва? Якими є звичаї та обряди Святвечора? Як має виглядати стіл? Та які заборони і ритуали пов’язані зі Святвечором?

Особлива вечеря, яку влаштовують православні та греко-католики у переддень Різдва, 6 січня, має назву Надвечір’я, Свята вечеря, Багата кутя або Щедра кутя. Цей день треба провести у смиренні, злагоді та молитві, щоб достойно зустріти народження Ісуса.

Що глибше у давнину віків, то більше звичаїв та обрядів супроводжували цей вечір. Деякі передріздвяні традиції предків збереглись і донині, але маємо пам’ятати, що як би старанно ми їх не виконували, без віри обряди не матимуть ні сили, ні різдвяного духу. Тому головним у цей вечір є духовне наповнення свята, а не розмаїття страв на столі.

На Святий вечір традиційно в домі збирається вся родина. Від ранку господині готують страви, які згодом займуть своє місце на святковому столі.

На Святвечір готується дванадцять пісних страв. Звичайно, що головна страва – кутя. За звичаєм, її треба їсти першою.

Кілька головних атрибутів свята (12 страв, кутя, дідух) є спільними в усіх регіонах України, але також кожен регіон має свої особливості. Десь готують рідку кутю, десь густу. Є навіть місцевості (переважно на Сході України), де кутю готують не з пшениці, а з рису. На Поліссі трапляється кутя ячмінна.

Також нема чіткого переліку страв. Обов’язковими колись вважалися лише кутя, риба, гриби, вареники з капустою, суп з грибами та узвар.

Пісні страви на Святвечір: рецепт куті, узвару, пісних голубців, вареників,  борщу, грибів, пісних салатів | PMG.ua – новини Мукачева та Закарпаття

Різдвяна кутя

Кутя – це неодмінний атрибут свята. Традиція її приготування походить ще з язичницьких часів, але тепер кутя стала різдвяною стравою в Україні, Росії та Білорусі. Росіяни називають її «кутья», білоруси – «куця». Складники куті мали для давніх слов`ян символічне значення: пшениця – це життя, мед символізував здоров`я і благополуччя, мак та горіхи – достаток у родині. Як відомо, наші предки-землероби в цей зимовий час, коли сонце повертає на весну і день починає збільшуватися, не лише готували особливу страву з зерна, а й засівали зерном оселі.

Про пшеницю для куті треба подбати завчасно. Тепер часто купують готову обмолочену пшеницю для куті в магазині чи на ринку, проте в багатьох селах зерно досі товчуть у дерев’яній ступі чи в макітрі, а потім провіюють.

Зранку на Святвечір пшеницю ставлять варити доти, поки не буде м’яка. Інші складники куті: тертий мак, мед, горіхи. Також до куті дехто додає родзинки, халву чи цукати.

Мак традиційно має терти у макітрі чоловік. Діти люблять облизувати макогона. Але дівчатам не можна цього робити – щоб чоловік лисий не був.

6 січня – Святий вечір або Навечір'я Різдва Христового » Профспілка  працівників освіти і науки України

Святкові страви

Святвечір перед Різдвом ще називають Багата кутя, бо готують аж 12 страв, хоч і пісних. Нині 12 страв символізують 12 апостолів Ісуса Христа. За іншими версіями, 12 страв – це 12 місяців. Вареники, пироги, зрази, капуста, капусняк, каша, гриби, квашені яблука – це лише деякі з традиційних передріздвяних страв. Згодом додалась картопля, салати, отже підібрати дюжину пісних наїдків стало ще простіше.

Традиції Різдва Христового | UA.NEWS

Різдвяний дідух

Власне, до введення Петром І «німецької моди» на ялинку у наших краях на Новий рік та Різдво прикрашали саме дідуха.

Дідуха виготовляли (багато хто робить його і нині) з необмолоченого пшеничного чи житнього снопа, який спеціально зберігають від обжинків. Спочатку дідух був символом врожаю, згодом його почали ставити і оздоблювати на Святу вечерю, пояснюючи це тим, що Ісус Христос народився на сіні. Дідуха ставлять на найпочесніше місце – під іконами.

Є різні версії, чому 6 січня з першою Різдвяною зіркою люди заносили до хати «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай – це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп, аби взимку здійснювати з ним особливі обряди, які «забезпечать» гарний урожай наступного року.

Також розповідають, що коли Ісус народився у вертепі (стайні), то було дуже холодно. У стіні Йосип побачив шпарину і затулив її снопом соломи.

Свята вечеря

Перша зірка на небі сповіщає про народження маленького Ісуса і тоді всі сідають до святкового столу. У центрі столу потрібно поставити свічку, яка символізує світло в темряві, що приніс Ісус. Свічка має горіти протягом всієї вечері. Передує трапезі спільна молитва. У деяких регіонах після вечері вся сім’я колядує (наступного вечора колядують уже не вдома, а в родичів, сусідів та друзів).

На початку вечері найпершою стравою, яку всі куштують, є кутя. З нею був пов’язаний ще один цікавий обряд: першу ложку куті господар підкидав угору (певно, щоб скуштували ангели чи душі предків). І якщо зернятка пшениці та маку прилипали до стелі – це символізувало майбутні успіхи і прибутки родини, зокрема приплід худоби.

Вважалося, що на Святвечір у хаті збираються всі померлі родичі, і тому на ніч на столі залишали ложки, кутю, узвар та інші страви, щоб могли прийти душі померлих і теж відсвяткувати Різдво. Також іноді старші люди казали, що на Святвечір, перед тим як сісти, треба дмухнути на лаву – щоб не сісти на якусь душу.

Святий Вечір — Вікіпедія

Звичаї Святвечора

Кажуть, що кутя має бути густою, щоб родина трималася купи. Їдять її з однієї макітри чи миски – аби була сім’я дружна.
Тато мав зачерпнути першу ложку куті і кинути її до оселі, щоб роїлися бджоли. У деяких регіонах України казали, що господар кидає ложку куті до стелі, щоб зернові гарно родили і не падав колос. Чим дужче кутя приставала до стелі, тим кращим мав бути рік і багатшим. Цієї традиції вже практично не існує, вона збереглася подекуди у сільських родинах. Багато цікавих ритуалів урбанізація просто трансформувала, вони стали непотрібні в умовах міського життя, їхній первинний смисл втратився, пояснює дослідник. Символізм, який вкладали в певні обряди пращури, попросту зник.
І на Святвечір вечерю, яка залишилася на столі, не забирають, кажуть, що ця вечеря – для мертвих родичів, бо у цей день вони приходять вечеряти також.

Серед звичаїв, які обов’язково дотримувалися у Карпатах, на Галичині – це сіно під скатертиною і вінець зі збіжжя. На Гуцульщині був звичай накривали стіл на одну особу більше. Утім, практично у всіх сім’ях завжди залишали страви Святої вечері на столі аж до ранку. Ця традиція, яка символізувала запрошення померлих предків до вечері, тепер збереглася вибірково.

На Святвечір хрещеники носять своїм хрещеним батькам вечерю. Приходять зі словами «Будьте здорові зі Святим вечором! Я вам вечерю приніс». Хрещені батьки в обмін на вечерю дають похресникам якийсь подарунок.

Раніше носили переважно кутю та калач у хустинці. Зараз носять сучасні страви в сучасному посуді.

У деяких селах звичай, що у переддень Різдва не можна ходити по чужих хатах і не можна нічого позичати, особливо ввечері.

Коли вся родина сіла за стіл, не можна виходити з хати доти, поки не закінчиться вечеря. Не можна заходити в хлів до худоби, аби не налякати її, бо вона в цей час розмовляє між собою та з Богом. Особливо слідкували, щоб худоба в цей вечір була сита, напоєна і в теплі, бо вона буцімто саме на Святвечір може розказати Господу, як поводиться з нею господар.

Була також традиція перев’язувати ложки та виделки перевеслом із сіна – щоб корови були слухняними влітку.

А ще після вечері варто сісти на дідух і трохи поквоктати, щоб кури добре неслися. Або діти мали залізти під стіл і квоктати в той час, коли дорослі замішують кутю – щоб квочки влітку квоктали.

Ворожіння на Водохреще: найпопулярніші способи дізнатися про свою долю |  Новини Дивись.info

Ворожіння на Святвечір

Неодружені хлопці та дівчата у Святвечір можуть дізнатися, з якої сторони буде їхній суджений. Після вечері треба вийти надвір і послухати, де гавкає собака – звідти і прийде до вас милий чи мила.

Хлопець, який не хотів, аби до його дівчини засилали сватів інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як ця застава не пускає воду, так щоб (ім’я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».

Дівчата ж ішли до ополонки, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як ця вода біжить, так аби за мною бігали свати!». Удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».

Дехто з дівчат вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум’яним.

Також дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди нібито піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули в розмові слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім’ї будуть часті сварки.

Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов’язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто віють збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав’язаними очима почергово підходили — до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.

Дата публікації: 05.01.2021 img Поділитися