Відповідь дає отець Володимир.
“Не один ми раз чуєм: “Отче Володимире, а чому ви не відміните обіди і горілку на поминальнім обіді”. Дам дуже гарну відповідь. Не потрібно забороняти щось, бо такий плід солодкий. Потрібно сказати: прочитайте і зробіть свій вибір самі. Як ви поминаєте, так і вас пом’януть. А тепер читайте уважно. І хоч віршовано, але так говорять і святі отці.
Трапилась біда у одній родині –
Поховали молодого сина,
Загинув він в аварії раптово,
І батьки ридають від скорботи й горя.
Якось уночі батьку сон наснився:
Як іде він полем й бачить свого сина,
А той у сльозах батечка питає:
“Що ж ти, тату, в пекло знов мене кидаєш?..”
Батько розридався й кинувся до сина:
“Що ж ти кажеш, синку? Ти ж – моя дитина!
Ми тебе з матусею завжди поминаєм
І спочити в Бозі за столом бажаєм…”.
Знов пустив сльозу і сказав померлий:
“Майже вже відкрив я ті Небесні Двері,
Та мене хтось дьорнув й потягнув до пекла,
Бо за мене річка із горілки ллється…
За столом, ти й ненька, мене поминали
І горілкою присутніх чемно пригощали,
І той гріх пияцтва моїм власним рахувався,
Як би я від нього в пеклі не цурався.
Батечку, чому ж ви в церкві не бували?
Й “заказну за спокій” за мене не подали?
І Псалтир за душу мою не читався?
Й хліб злиденним людям не роздавався?..”.
Батько впав додолу і сказав із криком:
“Господи, помилуй! Й ти пробач нас, синку!
Все я зрозумів, більше так не буде,
Завтра ж побіжу на Недільну Службу!”.
Вранці вже стояли у Господнім храмі –
Ті батьки, що сина нещодавно поховали,
І молились слізно, і просили в Бога,
Щоб дитя помилував й вказав йому дорогу.
За упокій хлопчини часточка виймалась
І у Чашу батюшкою повільно поміщалась,
І читалася Псалтир в храмах монастирських,
Й роздавалися хліби тим, хто хоче їсти.
Кілька місяців минуло й син наснився знову:
Він іде усміхнений полем волошковим,
Й у руках – духмяний хліб і вдихає запах:
“Дякую за “хліб” тобі, мій рідненький тату!”.
Тіна Герцова
