княгиня Ольга

Свята чи кривава: чотири помсти княгині Ольги за смерть чоловіка

Чотири криваві помсти княгині Ольги за смерть чоловіка згадуються у «Повісті временних літ» та в інших історичних джерелах. У ті часи такі дії жінки були нечуваними, але стратегічними.

Перша помста княгині Ольги

Автор «Повісті временних літ», каже нам, що очоливши державу, горда княгиня Ольга вирішила помститися за смерть чоловіка та примусити древлян до покірності. І дуже детально описує чотири епізоди помсти княгині, – пише “ПраУкраїна

Тригером цих подій стала пропозиція від деревлян вийти заміж за їхнього князя Мала (польський літописець Ян Длугош називає його Ніскинею). Того самого князя, що очолював напад на Ігорове військо та вбивство князя.

Відповідно до «Повісті временних літ», Ольга начебто погодилась і відповіла древлянським послам тими словами, які вони й сподівались почути: «Ваша пропозиція мені приємна; справді, мій чоловік не може воскреснути з мертвих». Для продовження перемовин послам було запропоновано з’явитись наступного дня, а своїм людям княгиня наказала вирити за містом величезний рів.

Наступного дня послам було запропоновано зійти на борт корабля, який Ольгині слуги понесуть у місто. Нібито для виявлення своєї пошани й більшої честі для посольства. І, звісно ж, корабель було кинуто у рів та засипано землею разом з живими людьми.

За іншою версією Ольга наказала потопити ворогів у їхньому власному кораблі. І це була перша помста княгині, але не остання, бо на цьому вона не заспокоїлась.

Прочитайте також: Українські князівни, які стали європейськими королевами

Друга помста княги ні Ольги

Перш ніж древляни почали непокоїтись долею своїх послів, Ольга відправила до їхньої столиці, Іскоростеня своє послання. У ньому вона нібито заявила, що зустріне їх князя, якщо древляни надішлють їй для супроводу двадцять своїх найзнаменитіших мужів.

Деревляни, не знаючи про сумну долю попереднього свого посольства, вислали до Києва найвідоміших вельмож. Коли ті прибули, Ольга наказала витопити для них лазню і запросила гостей попаритися в ній.

Щойно древлянські воєводи ввійшли всередину, слуги Ольги зачинили їх там та підпалили будівлю. Усі посли згоріли живцем. Це була друга помста княгині, але не остання, позаяк зупинитись вона вже не могла.

Третя помста княгині Ольги

До деревлян помчав ще один гонець з посланням, в якому Ольга повідомляла, що хоче прибути в Іскоростень, головне місто древлян (сьогодні це Коростень), де було вбито князя Ігоря. Відвідати його могилу і влаштувати тризну по покійному чоловікові, що було б цілком логічним та благочестивим учинком.

Ольга звернулася до древлян зі словами: «Це вже йду я до вас, і влаштуйте мені медів багато, йду ж із вбивства чоловіка мого, і створю я над ним тризну».

Ольга вирушила в дорогу з невеликою дружиною. Вона наказала насипати величезний курган на могилі Ігоря поблизу Іскоростеня і таки вчинити тризну. На запитання древлян про долю посланих до Ольги сватів княгиня спокійно збрехала, що ті прибудуть разом із новою київською дружиною.

Не чекаючи підступів, деревляни привітали майбутню дружину свого князя у своєму місті. Ольга запросила древлян за поминальний стіл, запропонувавши розділити з нею трапезу. Дочекавшись моменту, коли її гості сп’яніли, вона наказала своїм воїнам перебити їх. Це був третій епізод дій мстивої княгині, але ще не фінальний.

Четверта помста княгині Ольги

Апофеозом помсти став військовий похід на древлян 946-го року, на який Ольга зважилася, коли ті знову відмовилися платити данину. Київське військо оточило Іскоростень. Городяни стійко оборонялися, нарешті зрозумівши, що пощади їм не буде, а тому облога затягнулась. І тоді Ольга знову вдалась до хитрощів.

Вона запропонувала іскоростенцям мир, попросивши тільки, щоб кожен двір на знак примирення видав їй по три голуби та три горобці. Безмежно наївні древляни легко погодилися, вирішивши, що Ольга, таким чином, відмовляється від данини та знімає облогу, зібрали з кожного двору необхідну кількість птахів та послали їх княгині.

Ольга, роздавши птахів своїм воїнам, звеліла прив’язати до кожної трут. З настанням темряви трути підпалили і птахів випустили на волю. Домашні голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під звичні стріхи. Вогонь охопив Іскоростень, і жителі кинулися навтьоки.

Ольга наказала своїм воїнам ловити біженців, при цьому частину древлян було вбито, частину взято в полон. Полонених згодом Ольга віддала в рабство, а на інших наклала важку данину.

Упокорення древлян стало початком кар’єри Ольги, як Великої Княгині. Як не дивно, це правління було вдалим і заклало підвалини для інтеграції східних слов’янських племен в єдиний державний механізм – Русь.

Що про помсту книгині Ольги кажуть факти

Оповідь про чотири помсти княгині знаходимо не тільки в «Повісті временних літ». В Радзивилівському літописі ці епізоди ще й ілюстровані кольоровими мініатюрами. Чомусь ця, скажемо відверто, не надто приваблива історія була дуже значущою для літописців.
Такі історії вони часто включали в свої хроніки з дидактичною метою. У випадку княгині Ольги висновки, до яких повинен був дійти читач, були прозорими та ясними: пристрасне (і, додамо, абсолютно нехристиянське) бажання помсти спонукало княгиню до жорстоких учинків, але навернення до християнства, щире каяття та виконання християнської місії змило з неї всі гріхи і вчинило святою. Тим більше, що всі оті виверти княгинині та хитромудрі способи страт древлянських послів є чистої води вигадками.

Вірогідно літописець зафіксував три різні фольклорні оповіді, запозичені з різних джерел, які описували одну й ту саму подію, не звернувши попри те, жодної уваги на те, що в них не так княгиня Ольга виглядає розумницею, як деревляни круглими ідіотами.

В описах помсти легко помічається норманський мотив похорону у човні й спалення супровідних людських жертв, а сюжети про птахів-камікадзе присутні і в книгах Біблії, і в комедії Аристофана, і в слов’янських переказах, і в норманських сагах.

Пожежа – не вигадка

Втім, диму без вогню не буває, а вогонь таки був. Археологічні дослідження демонструють нам наслідки масштабної пожежі, що мала місце в Іскоростені в середині Х століття. Місто вигоріло дотла, а городяни, втікаючи, покидали в домівках цінні для них речі і не повернулись за ними. Єдиним поясненням цього є той сумний факт, що повертатись уже було нікому.

Розправа над послами безсумнівно також була. І це чинило Ольгу в світлі тодішнього права злочинницею. Посли були особами недоторканими і їх безпека гарантувалась богами. Порушення цієї недоторканості повинно було привести до божої кари, а особу, що таке вчинила, виводило за межі будь-якого права.

Той, хто переступав присягу богам, вважався грішником, якого без всяких наслідків для себе міг убити будь-хто. Винятків з цього правила не існувало навіть для наймогутніших владарів. Цього Ольга не могла не знати. І все ж таки відважилась на такий відчайдушний крок, ризикуючи, фактично усім: якби вона програла, то пощади годі було б сподіватись і від деревлян, і від киян. То чому ж так трапилось?

Чи мала Ольга право мститись?

А трапилось так тому, що Ользі уже нічого було втрачати. Літописці дають нам зрозуміти, що головним мотивом дій княгині була помста. Ах, ви убили мого чоловіка? То я вам за це… Та чи мала Ольга право мститись? Теоретично, так. Обов’язок кровної помсти був одним з базових звичаїв патріархального суспільства, який, хоч якось підтримував лад та спокій у ньому та втамовував прагнення до справедливості. Око за око, зуб за зуб, навіть, якщо особа за яку мстились була порушником звичаїв (а князь Ігор таким був).

Але жінки в черзі до помсти знаходились на останньому місці, і могли діяти тільки тоді, коли не залишалось кандидатів на месників чоловічої статі. А такий кандидат був і звали його Святославом Ігоревичем. Щоправда, майбутній месник за батька тоді ще тільки спинався на ніжки і казав до кота: дядьку посуньтеся. Завданням Ольги було виростити й виховати майбутнього месника, а не мститись самій. Та тільки як було це зробити? Варіантів у середньовічної жінки було небагато.

Чому Ольга не погодилася вийти заміж?

Ольга могла скористатись з пропозиції Мала і вийти за нього заміж. Пропозиція ця була, зазначимо, вельми розумною і, навіть, шляхетною. Своєю пропозицією Мало говорив їй: Ольго, давай забудемо минуле, всі ми погарячкували, і твій чоловік, і я, але тепер об’єднаємось для миру й добра обох наших народів, а ти будеш в безпеці і під моїм захистом.

Зрозуміло, що після такого вчинку з історії зникла б велика київська княгиня Ольга, а залишилась безіменна дружина (одна з дружин?) князя Мала. І ми б, вірогідно, не говорили тепер про Русь Київську, а, скажімо, про Русь Іскоростенську. Це заміжжя гарантувало Ользі безпеку, але не її синові. Обов’язок кровної помсти надалі б залишався. Тому доля княжича, якби його вітчимом став Мал, була наперед відомою: він не дожив би до літ, коли б мав змогу взяти в руки меча.

Ольга могла вийти заміж і за когось з київських вельмож. Та тільки за чоловіка рівного їй чи, хоча б близького за рангом. Чи були такі? Цього ми не знаємо. Але й в такому випадку доля княжича залишалась непевною. Жінка після заміжжя ставала тінню свого чоловіка, а її діти від попереднього шлюбу вбудовувались в родову ієрархію десь на останні місця. Себто на київський престол молодий княжич уже навряд чи міг би претендувати. Та й вельми сумнівно, що до цього часу він дотяг би, адже Мал залишався б живим та при владі.

Щоб захистити себе і, що найголовніше, сина, Ольга вчинила так як вчинила: фізично знищила Мала і всіх, хто міг би за нього мститись. Це виглядає страшною жорстокістю, але такі були тоді часи й звичаї. Втім, щодо честі Ольги, слід зазначити, що, вірогідно, не всіх родичів Мала було знищено.

Зберегла життя дітям ворога

Ольга все-таки пішла на дуже ризикований з точки зору безпеки, але гуманний, як на ті часи, крок. Ймовірно під час іскоростенської різанини вона звеліла зберегти життя малолітнім дітям Мала, його сину Добрині та доньці Малуші. Їх вона взяла у заручники, поселила у далекому від деревлянської землі чернігівському Любечі, оточила опікою та виховала по-своєму. Цей педагогічний експеримент виявився напрочуд вдалим. Малуша народила Ользі онука, майбутнього хрестителя Русі Володимира, а Добриня став нього вірним помічником і героєм руських билин.

І все ж, розправа з деревлянами, вчинила Ольгу особою токсичною в середовищі киян. В літописах немає навіть натяку на те, щоб хтось намагався свататись до неї. Немає також згадок про будь-яких помічників чи фаворитів. Токсичність стала для Ольги та її сина свого роду щитом, який запевнював їм безпеку. Бо хто хотів би зв’язуватись з такою скаженою тіткою?

Втім, очевидно у княгині був ще один вагомий аргумент, який дозволяв їй справувати свою владу і ні з ким нею не ділитись. Не своїми ж руками Ольга вбивала послів та штурмувала стіни Іскоростеня? Її підтримувала армія. Принаймні варязька її частина, що ще раз підкреслює найвірогідніше норманське походження Ольги і її вельми можливий зв’язок з родом Олега Віщого. Для крутих та скорих на розправу норманів вона була незаперечним авторитетом.

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook