Людина, яка не відчувала любов у дитинстві, не здатна повірити в те, що хтось її може полюбити. А тих, хто виявляє до неї щиру симпатію, вона під різними приводами відштовхує, підозрюючи у лицемірстві, брехливості, маніпулюванні тощо.
Чому так відбувається? З одного боку – такі люди дуже хочуть бути коханими, а з іншого – їх сковує страх залежності від іншого, бо це зробить їх дуже вразливими. Страх, що історія з дитинства може повторитися і несвідома установка: “якщо не любили найближчі люди, то з якого дива полюбить якась малознайома людина?”
Страх близькості
К. Хорні порівнює це з ситуацією “людини, яка вмирає з голоду, але не наважується з’їсти щось зі страху, що їжа отруєна”.
Такий страх близькості розвивається у тих, хто мав травматичний досвід у дитинстві, де були відчуження, холодність, контроль, жорстокість, насильство. Де не було можливості проживати відкрито всі свої почуття та емоції – радіти, веселитися, засмучуватися, виявляти ніжність і отримувати її у відповідь, не було почуття захищеності та абсолютного прийняття, а були лише докори, невдоволення, байдужість, критика, покарання, нелюбов.
Тому і є страх повторення цього досвіду, страх прив’язатись, а потім бути покинутим, приниженим, використаним. Якщо було насильство, то стосунки асоціюватимуться з болем, відкиданням та приниженнями.
І в такому разі, як би свідомо людина не прагнула стосунків, вона сама ж і буде їх руйнувати.
Такі люди у всьому шукають підступ, а хто шукає, той завжди знайде. Вони завжди в обороні та чеканні “ножа в спину”. Причому, на початковій стадії спілкування, вони можуть бути цілком відкритими, довіряти, ділитися, але як тільки відчують, що людина стає ближчою, відразу включиться захист і знайдеться привід, щоб контакт під тим чи іншим приводом перервати або припинити. Або створити ситуацію, за якої інша людина буде змушена відмовитися від спілкування. І настає тимчасове полегшення: “Фух, як добре, що я позбувся цих стосунків, які ні до чого хорошого, звичайно, не привели б”.. Але триває так недовго, і знову відчуття порожнечі, непотрібності, самотності…
Тому такі люди зазвичай чимось зайняті, у них багато роботи, різних занять – численні хобі, нескінченне навчання, поїздки, соцмережі і т.д. Постійний рух, що дозволяє певною мірою компенсувати відсутність близьких стосунків.
Історія повторюється знову і знову
Проблема в тому, що сама людина не усвідомлює того, що саме її дії призводять до розриву стосунків: звинувачувати вона завжди буде іншого або обставини. Саме тому історія повторюється знову і знову, доки не вдасться побачити певну закономірність, якщо вийде. Тоді з’явиться шанс щось змінити.
На жаль, змінити самостійно таку “стратегію” дуже складно – вона закріпилася ще в дитинстві та безвідмовно працює. Але комусь вдається “перебороти” цей страх, вступивши у стосунки та отримавши новий досвід кохання та прихильності. Якщо це сталося, то такі стосунки можна назвати терапевтичними, цілющими. Але, швидше за все, знадобиться не один рік спільних зусиль, перш ніж вийде повністю довіритися, відкритися, пізнати і відчути – що ж таке кохання, що можна не боятися близькості, не боятися бути поряд з іншим.
І коли такі люди є серед близьких чи друзів, виникає величезне бажання їх обійняти, щоб так передати частинку свого тепла і ніжності. Але, на жаль, це не працює, якщо немає бажання у відповідь, це може лише викликати сильний дискомфорт.
Тому якщо самостійно не вдається, то над цим можна працювати в терапії, встановлюючи довірливі стосунки з психологом, які з часом дозволять перенести цей позитивний досвід на стосунки з іншими людьми. Але й тут швидко, на жаль, не вийде.
Авторка – Марія Баландіна
