“…Але слоненя вигребе. Всі слоненята вигребуть. Кожна вплетена стрічка у маскувальну сітку, кожна нитка в кікіморі, пакет молока в проднаборі… кожен зайвий рух поза звичним життям наближає перемогу”

“Людині треба кіт. І дім. І сад. І мир. І перемога. А отієї недонації не треба…” – чудовий текст, який надихає і мотивує не опускати рук і жити далі, з вірою у перемогу.

Евакуаційний поїзд від’їжджає від вокзалу і практично відразу в салоні гасне світло. Люди пошепки передають вказівки: жодних телефонів, світла, ввімкненого інтернету або, боронь боже, геолокації. У вагоні тиша, напруга і темрява…

Я не жила в Миколаєві та Ірпені, але прошита війною, як старий чобіт шилом. «Якби мені дали вибір між пеклом та Попасною, я вибрала би пекло».

“Мами більше нема… Підірвалася на міні у Маріуполі. Останки тіла тато привіз на тачці додому. Це все, що відомо. Навіть не знаємо дату смерті… Тато залишився там один…” Немає таких слів, щоб втішити. Не маємо права забути!

У моєму житті завжди все складалося добре, і я ніколи не плакала. Уже років із 50… А зараз плачу щодня, коли бачу воїнів. Замість слів подяки – сльози. Молюся і плачу…

Волонтерка із позивним “Пташка” стала відомою на всю Україну. Адже разом з військовими перебувала на Азовсталі і надавала допомогу пораненим. І підтримувала бойовий дух побратимів піснями. Ось що про “Пташку” розповіла мама.

Минуло понад тридцять років, а ця історія продовжує смішити сумних, заклопотаних нестатками та війною українців. І ви прочитайте та усміхніться!