Моє покоління говоритиме своїм дітям: ви що, який вигляд з вікна? Беріть тільки на нижньому поверсі. І ще питатиме: а що там поруч є? І додаватиме: тільки ж так щоб не біля яких аеропортів.
Моє покоління триматиме вдома продукти, що швидко не псуються. Навіть я. Я, людина, яка майже не готує. Крупа. В хаті має бути крупа. А ще – заморожене масло і консервований тунець. Сіль. Цукор. І мед.
Моє покоління нагадуватиме своїм дітям: якщо не буде електрики, то вода у вас буде тільки до 10 поверху. І знову казатиме: беріть квартиру на нижчих поверхах!
І в монолітно-каркасних будинках. Або біля метро.
Моє покоління проситиме своїх дітей тримати завжди заправлені чи заряджені автівки.
Усі все мовчки розумітимуть
Моє покоління не уточнюватиме причин своїх порад. Але всі все мовчки розумітимуть.
А діти? Діти собі тихо шептатимуться. Шептатимуться типу баба потроху дурніє від своїх літ.
А баба?.. баба просто матиме колективну травму. Травму і, я маю надію, мудрість. Мудрість виховати нове покоління так, аби нарешті воно могло сказати бабиним внукам: та робіть ті скляні вікна від підлоги до стелі, якщо хочете. Однаково р…сії більше не існує.
Авторка – Kateryna Smachylo.
На фото – Дергачі, Харківська обл.
Радимо також прочитати:
- Історія кохання під час війни: “Не вдова я – дружина Героя”
-
“У мене померли дві собаки, бабуся Галя і улюблене місто Маріуполь…”
«Я просила Бога померти швидко», – історія Марії з Маріуполя
