– Оль, а давай жити разом, – радісно запропонував Григорій. У цей момент він якраз доїдав третю порцію горохового супу.
Ольга Василівна тривожно заметалася по кухні, почала гриміти посудом. Григорій витримав паузу:
– Оль, ти не відповіла.
Жінка знизала плечима:
– Гріш, що за жарти? У нас і так все чудово. Навіщо щось міняти?
Ольга безшумно сіла за стіл. Вона крадькома крутила масивний браслет на лівій руці.
– Гріш, ти чудовий. Мені дуже подобається з тобою розмовляти. І все інше з тобою також подобається. Коли ми бачимося, я відпочиваю душею. Чесно. Знаєш, навіть із чоловіком я стільки не ходила по кафешках, не слухала вуличних музикантів. Ми поспішали жити і не вміли насолоджуватися моментом. З тобою я знову почуваюся жінкою. Щасливою та коханою. Нехай так і буде.
– Ну, то давай жити разом. Я не розумію, чому ти проти.
Ольга трохи нахилила голову і щільно стиснула губи. Хвилину вона мовчала, потім зізналася:
– Коли не стало Саші, я думала, що всі стосунки для мене скінчилися. Він був найкращим чоловіком. Дбайливим, розуміючим. Він був чудовим батьком – син любив його. Заради Саші я бігла з роботи, годинами стояла біля плити, пристосовувалася, намагалася бути мудрою. Але тоді мені було 25, а зараз – 52. Я не готова підлаштовуватись. Я розучилася.
– Оль, цукерки та букети не можуть тривати вічно. Так, ми гуляємо у парку. Так, ходимо на концерти. Але іноді хочеться відпочити у вихідні: просто полежати на дивані, подивитися телевізор. Я хочу прокидатися по неділях від запаху домашніх пирогів. Я хочу нормальну родину.
– Гріш, знаєш, як я зараз живу? Купую готову їжу у гіпермаркеті через дорогу. Прибираю раз на тиждень – вдома і так чисто. Якщо ми з’їдемося, ти готовий нарівні зі мною прибирати у квартирі, готувати вечерю?
– Ти серйозно? Це ж жіночі заняття. Може, візьмеш тоді до рук молоток?
– Брала сотню разів, – зітхнула Ольга Василівна. – Я ж якось прожила одна сім років. І ти жив сам. Раз не помер від голоду, то вмієш готувати.
Стосунки для душі – жодних функцій
Ольга зазирнула у вічі Григорію:
– Ти спитав про молоток. Відповідаю. Якщо потрібно щось відремонтувати, то я роблю це сама. На крайній випадок дзвоню синові. Якщо він зайнятий, викликаю чоловіка на годину. Гріш, я шукаю стосунки для душі. Жодних функцій.
– Душа, душа! Заїло платівку? – розлютився Григорій. – Придумала якусь нісенітницю. Почула б тебе моя колишня. Вона і пироги пекла, і квартиру драїла. Без скарг та претензій.
– А потім без скарг та претензій подала на розлучення, – не витримала Маша. – Вибач.
Господиня перевела подих і продовжила:
– Мені 52 роки. Я заробила на квартиру та машину, виховала чудового сина. Увечері я читаю книги і рано лягаю спати. Тепер у мене є коханий чоловік. Ти правда дорогий мені, але я не готова жити разом. Це занадто. Ти залишишся?
– Ні. Даремно я витратив на тебе стільки часу.
Григорій пішов. Ольга налила келих білого напівсолодкого та набрала номер подруги:
– Тань, у мене є зайвий квиток у кіно. Складеш компанію?
Радимо також прочитати: «Три уявлення про щастя». Гарна притча, яка навчить цінувати найдорожче
Авторка – Юлія Кирилова
