Успішні, розумні та вправні люди знецінюють самі себе
Ми себе недооцінюємо. Тотально і щоденно. Ми — це я про нас, українців. А особливо — українок.
Спостерігаю я, і вже не вперше, як цілком успішні, розумні та вправні люди знецінюють самі ж себе: Та що я там вмію! Та трошки знаю. Та щось чула колись. Та можу спробувати.
А насправді оце “трішки” — це те, що хтось інший вписав би гонорово у своє резюме і ще б доплати за унікальні навички просив.
Ну от, наприклад, мені довелося вмовляти талановиту перекладачку перекласти простенький текст. Вмовляти, так. Знаєте чому? Бо вона сумнівалася, що зможе зробити роботу добре, адже вже рік не живе у країні і випала із мовного середовища. Це мені каже титулована фахівчиня з декількома опублікованими перекладами, а як добре потрусити, то ще може й відзнаки має. Немислимо, але так є.
А от хлопчина, француз, сміливо вказує в резюме, що він флуент в англійській. Приходжу. Продираюся крізь гущі слабенької граматики і словникового запасу на триста слів, бачу, що там заледве А2 нашкребеться.
Питаю, як так, де ж розгубив дорогою свій флуенсі. Хлопець усміхається і каже, що це ж не біда, в процесі навчиться, він здібний до мов, от німецької навчився за два місяці.
Я не перевіряла, що там з німецькою, просто подумки попросила собі на Різдво подарунок в боженьки — ось таку самооцінку і віру в себе, як в цього білозубого поліглота.
Низька самооцінка – це добре: чому – пояснює психолог
Ми звикли працювати на двісті відсотків
І так з усім. І це не делікатне англійське self-deprecation, коли всі учасники гри добре знають правила: я чекаю, поки ти заперечиш моє самознецінення і мене похвалиш.
Ні, у нас це про інше: ми так звикли працювати на двісті відсотків зі ста — на роботі, у стосунках, у сім’ї, в дружбі, що нам видається, ніби ми ніколи not enough. Видається нам це, бо в нас дуже квола культура заохочення: хвалити? Навіщо. І так працює. Це зайве.
А от і ні. Це засаднича потреба — заохочувати і хвалити, щоб кріпла віра в себе і було чітке усвідомлення своєї цінності.
А то так і будемо пічку кулупати, ну або подаватися на позицію помічниці молодшого консультанта з продажу косметики лаш (не хочу нікого образити), маючи за спиною дві іноземні мови, два диплома маґістрів і досвід роботи у міжнародних організаціях на керівних посадах, як от моя знайома, яка ще й хвилюється, що її у лаш не візьмуть.
“Я – невдаха”. Ось чому у нас занижена самооцінка…
Дуже хочу, щоб от ви, хто це читає, не сумнівалися в собі. І ніколи-ніколи не грали в ці ігри із само-знеціненням. Бо ж ніхто не почне вас переконувати у протилежному, а просто пристане на запропоновані вами правила гри.
Авторка – Марта Госовська
