Прийде той день…
Прийде той день, коли ми будемо гортати стрічку новин, шукаючи там прогноз погоди, а не фронтові зведення…
Прийде той день, коли почувши на вулиці російську мову, наші діти будуть здивовано питати: “Мам, а якою мовою говорить ця людина?!”
Прийде той день, коли генератори стануть абсолютно непотрібні і їх можна буде придбати за копійки, на гаражних розпродажах, але продати їх буде дуже тяжко, бо кому ж вони треба у країні, де ніколи не вимикають світло?
Прийде той день, коли з нашої мови геть зникне матюччя. І разом з ним, зникнуть оті емоції та ситуації у яких без матюків ну ніяк…
Прийде той день, коли ми поїдемо до українського Криму пити українське вино…
Усе це буде
І коли цей день настане, я дуже хочу, аби ми всі стали європейцями. У сенсі розміру зарплати і пенсії, але ментально, все ж залишилися, українцями. Залишилися народом з древньою історією і абсолютно дитячою душею.
Народом, який голіруч зупиняв ворожі танки. Народом, який маючи крихітну зарплату і мізерну пенсію, віддавав останнє на потреби свого війська. Народом, який за три дні може зібрати на байрактар. Народом, який йде і зносить злочинну владу, бо побили дітей…
Я не хочу, аби ми колись змінилися. Аби стали педантичними, мов німці, або боягузливими… Бо весь секрет, вся таїна нашої незламності – саме в отій дитячій душі, яку кожен з нас, носить у грудях.
Бережіть себе.
Ми – найдорожче досягнення еволюції на цій планеті.
Ми – сіль земна…
До речі, хтось помітив що неукраїнська сіль геть не така солона на смак, як ота, котру добували під Бахмутом?
Авторка – Київська Відьма
