Люблю ластівок особливою любов’ю
Думаю про літо – про те, як швидко воно тече-спливає. І про ластівок. Вони метушаться зараз, літають – і стрімко, тріпочучи крильцями, відпрацьовують віражі. Потім сідають на дроти і сидять, як ноти.
Люблю ластівок якоюсь особливою любов’ю, тому що вони є символом літа, звуками літа, його трепетною ознакою. Як тільки з’являються ластівки весною — двір оживає. Вони відлітають — і настає тиша… Ні, звісно, є ще горобці (вони ніколи нікуди не зникають), синички, мій знайомий дятел, сойки, голуби, ворони, білі чаплі та лелеки. Але ластівки… Вони особливі…
Ціле літо ми не зачиняємо гараж, том у що там зробили гнізда ластівки – а їм же треба годувати малят із самого рання, поки ми ще спимо! Я читала, що ластівка за день прилітає до гнізда приблизно 500(!!!) разів, годуючи своїх пташенят.
А ви колись чули (чи підслуховували) ввечері під ластівчиним гніздом, як вони перемовляються? Це ні з чим не порівняти, ті ластівчині розмови в теплу літню ніч під зорями. В одному гніздечку вуркочуть спокійно та ніжно, в іншому – справжня італійська родина, бурхлива та емоційна – то стишується, то знову вибухає!
Ціле життя проходить перед очима за кілька місяців літа: свіжозбудоване гніздечко (глина з калюжі), збирання пір’їнок та собачої вовни, малесенькі шкаралупки на бруківці (ура! вилупилися!!), 4 – 5 – 6 жовтих ротиків, які одночасно відкриваються назустріч мамі (завжди переживаю, як вона знає, хто вже їв, а хто ні).
І найбільш хвилююче — перші польоти. Вилітають всі, але не всі повертаються. Комусь бракує сили залетіти назад у гніздо, і добре, якщо поблизу немає кота. Ще краще, коли сильна чоловіча рука підсадить у рідну домівку.
Попереду у них – довгий шлях у теплі краї, де квіти, ельфи, синє небо і завжди золоте сонце. Я хочу, щоб долетіли всі, бо вони мені рідні. А ще хочу, щоб всі повернулися і принесли мені те, чого чекала Дюймовочка і чекаю я.
Вони ще тут, ще метушаться… А я надивляюся, надивляюся і подумки благословляю їх, цих дивовижних птахів, що дарують нам літо, а потім відносять його туди, звідки воно родом.
Авторка – Лілія Лащук
Радимо також прочитати:
