Вціліла у пожежі й оновилася

Звідки прийшла на Волинь «Одигітрія» – загадка історії. Відомо тільки, що коли 1648-го ікону «оселили» у церкві Тростянця (нині – село Ківерцівського району), то вона вже мала вік близько 200 років, – пишуть Волинські новини.

На жаль, усього літопису із життя чудотворного образа теж не зберег­лося. Хоча окремі факти таки відомі. Як-от самооновлення «Богородиці» в 1889 році. Побачивши таке диво Господнє, невідомий майстер тоді виготовив Божій Матері дерев’яні ризи, вкриті позолотою. І вони теж отримали чудодійну силу.

Далі – білі плями у літописі Тростянецької Богородиці. І тільки перекази старожилів донесли нам, нащадкам, дивовижну історію про пожежу, що лютувала у церкві, і святий образ, пошкодити який навіть вогонь не посмів. Щоправда, ризи вкрилися кіптявою. Але й вони, почорнілі, дійшли до наших днів і теж почали на початку 2000-х неймовірним чином оновлюватися.

Нинішній настоятель церкви Святої Трійці УПЦ КП отець Сергій розповідає: коли його, священно­служителя з Київщини, тільки призначили служити у невеличкому селі на Волині, вищі сили, здавалося, ведуть сюди, до місця, де оселився образ Одигітрії.

– На той час ікона сім років як перебувала на реставрації. Аби забрати її до церкви, ми мусили подбати про належний дім для чудодійного образа: забезпечити мікроклімат, встановити сигналізацію та надійні двері. І тільки 2011-го Богородиця з Ісусом знову стала кликати всіх нужденних, сотням, навіть тисячам людей дарувати віру та зцілення, – провадить священик.

• Зцілює від хвороби та допомагає від бідності: Ікона Божої Матері “Охтирська”

Випадків дивовижного зцілення було чимало

Аби розповісти про всі дива, які за шість останніх літ сотворила Богородиця, не одну книгу треба написати. Бо навіть ті чотири товсті зошити, куди кожен зцілений занотовував подячне, вже закінчилися.

– Але, повірте, кожен випадок по-своєму унікальний, – запевняє отець Сергій. – Люди розповідають, як іще в середині минулого століття жінка з Росії дізналася про Тростянецьку Богоматір, привезла доньку з дитячим церебральним паралічем. Попри атеїстичні часи і заборону молитися, вона три доби стояла навколішки перед святим образом. Із кожним новим днем дівчинці ставало все легше. А коли вони поїздом поверталися додому, донька стала самостійно ходити!

Що вже казати про наш час, коли кожного-кожнісінького дня паломники звідусіль прямують на Ківерцівщину.

– Серед яскравих спогадів – подружжя, яке, побачивши замок на церковних дверях, уже хотіло повертатися до Луцька. Але останньої миті я їх побачив, запросив до храму, вони розповіли, що тяжка недуга – рак дружини – привела пару до ікони. Щира молитва допомогла цим вірянам. І коли жінка поїхала в Київ до лікарів, ті повідомили: «Ви здорові. Їдьте з Богом», – пригадує священик і додає: випадків дивовижного зцілення від онкозахворювань було чимало.

– А якось приїхала пара, яка 12 літ не мала діток. Жінка набожна, не заперечиш. Натомість чоловік був далекий від релігії, під час першого молебню стояв собі подалі, на підвіконня сперся. На другій службі – вже поруч із дружиною. Третю вони разом увесь молебень на колінах простояли. Розумієте, відкрив цей чоловік своє серце Господу! А через рік дзвінок: «Отче, хочемо дитинку охрестити». Розпитавши, звідки телефонують незнайомі люди, промовляю: «Така спека на вулиці. Нащо зайвих 30 кілометрів будете малятко в машині марудити?» – «Ні, – відповідають, – тільки у вас і тільки перед чудодійною іконою». Приїхали. Я як глянув – ледь ноги не підкосилися: той самий чоловік, який рік тому на підвіконня сперся та знехотя молитву слухав. Побіг він до Богородиці, впав навколішки, заплакав, возсилаючи дяку. Бо саме чудодійний образ допоміг через 12 літ дочекатися первістка Артемка.

Слава про незвичайну силу Одигітрії пішла Волинню, Львівщиною, Тернопіллям, до Києва докотилася, Білорусі, Польщі, навіть до Америки!

• Зимненська ікона творить дива: повертає зір, позбавляє пухлин і дарує дітей

– Як зараз бачу, прийшло подружжя: вона – українка, він – чистокровний американець і двоє синів-близнюків із ними, – усміхається, пригадуючи, отець Сергій. – Діти першими до ікони поспішили. Та не встигли ще ми до каплички піднятися, як вони назад біжать і щось белькочуть по-англійськи. «Що таке?» – запитую в їхньої матері. А вона сама аж призупинилася: «Уявляєте, кажуть, коли вони до «тої жінки з картини» (тобто Одигітрії) підійшли, вона на мить ожила й до них усміхнулася!».

Оксана Бубенщикова