Коли один чоловік був ще дитиною, бабуся завжди казала йому: «Онучок, ось виростеш ти великий, і коли стане тобі на душі погано, – ти йди до храму Божого: щиро помолися Господеві і тобі завжди там легше буде».
Виріс чоловік. І стало йому жити якось зовсім нестерпно. Згадав він пораду бабусі і пішов до храму.
І коли ось увійшов туди та знайшов для себе зручне місце, то тут до нього підходить хтось і злостиво шипить: «Не так руки тримаєш!» Друга особа підбігає і сердито зауважує: «Не там стоїш!» Третя бурчить: «Не так одягнений!» Ззаду обсмикують: «Неправильно хрестишся!» А тут підійшла ще одна жіночка і каже йому :
– Ви б вийшли з храму, купили собі книжку про те, як себе тут вести треба, потім би і заходили.
Вийшов чоловік з храму, сів на лавку, що стояла неподалік, і гірко заплакав. І раптом чує він голос:
– Що ти, дитино моя, плачеш?
Підняв чоловік своє заплакане обличчя і побачив… Христа й скаржиться:
– Господи! Мене в храм не пускають!
Обняв його Ісус:
– Не плач. Вони й Мене давно туди не пускають.
