Розповідає психолог Леся Лимар у своєму блозі:

– Починаючи з того віку, коли дитина може піти з вами до магазину і показати рукою “Хочу”, вона навчається. Навчається просити та отримувати. Декому купують все. Декому купують одну іграшку. Часто на все грошей не вистачає.

Діти теж реагують по-різному. Хтось загальмовано озирається на не куплену ляльку. Хтось лягає на підлогу і робить концерт на 3 дії.

Батьки також реагують по-різному. Хтось “ведеться” на істерику, хтось кричить. Цей самий сценарій пізніше повторюється у підлітковому віці, коли джинси чи кросівки є не просто іграшкою, а атрибутом прийняття дитини її колом. І ті правила поведінки, які встановлені у дитячому віці, автоматично переносяться на підлітковий: чи Ви просто обговорите, що йому потрібно та можливості придбати це, чи Ви будете мати скандал на тиждень, доки не придбаєте…

У кожній родині заведено так, як у них заведено. Поза засудженням чи схваленням моделі поведінки (врешті решт, якщо в родині дитина лягає на підлогу та кричить через іграшку, і це триває довгий час, і батьки не намагаються міняти цю модель, не шукають варіанти в інтернеті, у психолога,- вибачте, це всіх влаштовує. Бо на капризну дитину можна багато чого списати, татові з мамою можна не розбиратись зі своїми стосунками та почуттями, бо треба дитиною займатись, нарешті, прапор “мучеників” ніхто не відміняв: ми так страждаємо, дитина останні соки випиває, пожалійте нас. І, вибачте, якщо ці слова викликають у вас обурення, але є речі, про які треба говорити).

Так от. Дитина просить щось купити. Є модель поведінки, яка поступово виводить в дорослих і дитину, і батьків.

1. Оцінюєте самі, наскільки потрібна ця покупка. Саме ця. Саме у даному магазині. Саме зараз. Дехто з батьків купує тільки бренди і т.д. Дехто купує б.у. на сайтах. Ту саму іграшку можна купити в супермаркеті та на базарі, де буде дешевше. По термінах – на початку місяця гроші можуть появитися, а в середині інколи не до іграшок.

Їжа та напої також відносяться до цього пункту. Можна купити пачку чіпсів, а можна дати поїсти смаженої картоплі. На мій погляд, краще картопля, але якщо тато не “злазить” з чіпсів, то питання автоматично зняте.

2. Питаєте дитину, нащо їй ця річ. З малими важче, там працює “хочу, і все”. Але все ж намагаємося почути мотивацію. Наскільки можна коригувати мотивацію? (ти хочеш ці джинси в магазині, але давай ти подивишся в інтернеті та на вихідних ми поїдемо на ринок, а тоді приймемо рішення).

3. Оцінюєте власні матеріальні ресурси: можете чи не можете. Можете, але з натяжкою придбати. Приймаєте рішення та пояснюєте його дитині. З …тому що…..а не з ….я сказала! додаєте: але… (завтра, пізніше, буде…). І якщо обіцяєте – то виконуйте!

4. Для тих, у кого післядія у вигляді істерики. НЕ ведіться. Це питання стосунків у родині та ступеню страждань. Але: не потрібно робити щось під натиском крику, звинувачень та погроз. З часом це пройде, але тільки якщо вся родина послідовно тримається єдиного курсу.
успіхів вам у вихованні та покупках!