Ми часто чуємо, як жінок, яких б’ють чоловіки, знову і знову запитують: «Чому ти залишаєшся з ним?». Багато людей у нашому суспільстві не розуміють відповіді: «Бо я кохаю його». Коли жінка каже: «Я кохаю його», вона насправді намагається описати свій стан, в який потрапила в наслідок травматичної прив’язаності.
Цей стан має назву. Це так званий «Стокгольмський синдром». Жінка знає, що відчуває дуже сильні почуття до свого мучителя, і вона ідентифікує це почуття як кохання.
Часто ці жінки не мають інформації, щоб точно описати механізм, який призводить до формування прив’язаності під час насильства і травми, і тому приписує свої інтенсивні почуття кращому, що вона може придумати – любові та коханню.
Теорії про те, чому жінки, яких б’є чоловік, можуть залишатися у стосунках, варіюються від «вивченої безпомічності» до феміністських теорій щодо статусу та відсутності ресурсів, необхідних для турботи про себе, які потрібні, щоб самостійно дбати про власну безпеку.
Деякі з цих проблем (вивчена безпомічність та відсутність ресурсів) справді можуть бути причинами, але в цій статті ми розглядаємо саме прив’язаність, яка може сформуватися внаслідок тяжкої, довготривалої травми.
Що таке «Стокгольмський синдром»
На травматичну прив’язаність вперше звернули увагу після випадку із захопленням заручників, яке сталося у Стокгольмі, у Швеції.
Співробітники правоохоронних органів були вражені, коли заручники відмовилися з ними співпрацювати і сприймали поліцейських як кривдників та ворогів. Вони стали свідками того, як заручники почали ідентифікувати себе з їхніми загарбниками. Правоохоронці були ще більше шоковані, коли заручники відмовилися давати свідчення проти злочинців, а одна заручниця згодом вийшла заміж за одного зі злочинців.
У випадку із заручниками прив’язаність була сформована за кілька годин.
Однак у домашніх ґвалтівників зазвичай є багато років наодинці з жінкою, часто без будь-якого втручання. Такий вид прив’язаності формується, коли добробут дитини, заручника чи жінки, залежать від злочинця або ґвалтівника.
Якщо домашній ґвалтівник повністю контролює її гроші, безпеку та щастя, вона починає спрямовувати всі свої зусилля на те, щоб він був щасливий та задоволений.
Травматична прив‘язаність не тільки відповідає інтересам ґвалтівника, часом вона працює на користь жертві насилля.
Ця прив’язаність є умовою виживання жертви насильства.
Якщо заручник або жінка, частіше сперечатимуться, обурюватимуться, почнуть злитися та відстоювати себе, то це може загрожувати їх емоційній та фізичній безпеці. Якщо ґвалтівнику чи злочинцю не подобається жертва, то загроза помітно зросте. Тому жінка, дитина, заручник починає докладати зусиль, щоб сподобатися ґвалтівнику чи злочинцю, встановити з ним зв’зок, стає для нього привабливим, важливим.
Радимо також прочитати: Невидиме насилля, або Газлайтинг та аб’юз у стосунках: як виявити і захиститися?
Чому жінка залишається у стосунках, де її кривдять?
Ми часто засуджуємо жертву за те, що вона залишається в подібних стосунках, не можемо зрозуміти, як це сталося. Але важливо пам’ятати: схильний до насильства чоловік не б’є жінку на першому побаченні. Коли ми тільки зустрілися з людиною, ми намагаємося справити найкраще враження, і такий злочинець не виняток.
Якби він вдарив жінку на першому ж побаченні, то другого побачення ніколи б не сталося. Вона ще нічого не інвестувала у ці відносини. Їй немає, за що боротися.
Він встановлює над нею контроль у результаті поступового процесу. Крок за кроком.
Травматичну прив’язаність можна визначити як розвиток сильних емоційних зв’язків між двома людьми, один з яких час від часу ображає, б’є, мучить та залякує іншого.
Існує дві спільні риси у структурі відносин із травматичною прив‘язаністю:
- Існування дисбалансу влади, внаслідок чого людина, проти якої чиниться насильство, відчуває, що друга людина домінує над нею.
- Характер насильства, який то зменшується, то збільшується. Тобто так зване хвилеподібне насилля.
Радимо також прочитати: Не лише фізичне: шість типів домашнього насильства
Дисбаланс влади
Соціальні психологи встановили, що нерівний баланс влади у стосунках призводить до гострого дисбалансу. Дисбаланс влади постійно збільшується, жертва починає ставитися до себе все більш негативно, починає відчувати, що вона нездатна сама подбати про себе, стає все більш залежною від свого ґвалтівника.
Цей цикл зростаючої залежності та зниження самооцінки повторюється знову і знову і в результаті створює сильну та ефективну (емоційну) прихильність до ґвалтівника.
Одночасно у ґвалтівника розвивається перебільшене відчуття власної влади, яке приховує той факт, що він залежить від жертви – вона потрібна йому, щоб підтримувати образ себе. Могутнього, Владного та Сильного. Відчуття влади залежить від його здатності зберігати абсолютний контроль у відносинах. Якщо цю роль поставити під сумнів, то замаскована залежність ґвалтівника від жертви одразу стає очевидною.
Прикладом такої динаміки влади може бути те, що якщо від чоловіка-ґвалтівника йдуть, він відразу починає відчайдушно намагатися повернути дружину назад, різними методами: подарунками, обіцянками, стоянням на колінах, або залякує, погрожує та обіцяє «золоті гори», коли вона повернеться.
Хвилеподібний характер насильства
Коли фізичне, психологічне, або емоційне насильство відбувається час від часу, і коли воно перемежується з дружнім і прихильним контактом, це пов’язано з найсильнішим проявом травматичної прив’язаності.
Маємо наразі три фази циклу насильства:
- наростання напруги,
- побиття,
- «медовий місяць».
Цей цикл є найкращим прикладом хвилеподібного насильства. Кожна фаза є непередбачуваною за тривалістю та тяжкістю. Це призводить до того, що жертва постійно перебуває в неврівноваженому стані та сподівається, що все зміниться.
Фаза «медового місяця» є необхідною умовою для формування та закріплення травматичної прив’язаності. Ця фаза дозволяє жертві відчувати ніжні почуття з боку ґвалтівника, і це посилює її емоційну прив’язаність до нього.
«Стокгольмський синдром» зазвичай розвивається за дотримання таких умов:
- Жертва сприймає ґвалтівника як загрозу її виживанню, фізичному чи психологічному.
- Жертва сприймає ґвалтівника, як людину, що буває ніжною та доброю «глибоко всередині». Якими би маленькими ці прояви доброти не були.
- Жертва не бачить можливості втекти від ґвалтівника.
- Жертва ізольована від інших людей.
- Жертва фокусується на потребах ґвалтівника.
- Жертва бачить світ очима ґвалтівника.
- Жертва сприймає тих, хто намагається їй допомогти як «поганих», а ґвалтівника як «хорошого».
- Жертві важко уникнути ґвалтівника, навіть якщо є така можливість.
- У жертви є симптоми ПТСР (посттравматичного стресового розладу), які включають депресію, низьку самооцінку, тривожні реакції, параною, почуття безпорадності, кошмари, що повторюються, і «флешбеки» (повторні переживання травматичної ситуації).
Терапія таких станів дуже повільна, потребує високого професіоналізму та стійкої терапевтичної позиції. Якщо ми бачимо, як хтось постраждалий від насильства починає виправдовувати свого мучителя або шукати причини своїх страждань в собі чи у тому, що «світ був несправедливий до нього, тому він такий, я йому допоможу/врятую» – це важливий сигнал для оточуючих.
Повернення контакту з реальністю – майже єдине, що ми можемо зробити в такій ситуації. Тобто назвати насилля – насильством, ґвалтівника – ґвалтівником, і що «б‘є – значить любить» – руйнівне для психіки, здоров’я та життя.
Психотерапевт точно може назвати насильство насильством і може допомогти розірвати коло насильства.
Радимо також прочитати: Коли кривдять найближчі: як юристи можуть допомогти захиститися від домашнього насильства
За матеріалами статті Дебри Диксон
Редакція та переклад Катерина Балінська
