Здоров'я та краса Консультація лікаря

Як боротися з дитячими страхами

Дитячі страхи часто починаються зі страху темряви і самотності. А до 5–6 років (особливо у дівчаток) виникає страх, що під ліжком сховалась якась небезпечна людина.

Страх є найбільш небезпечною емоцією, адже порушує адаптаційні можливості дитини і з часом може призводити до емоційної нестабільності, надмірної тривожності, постійного напруження, дратівливості, агресивності і навіть депресії. Схильність до переживання, тривоги проявляється ще в ранньому дитинстві і своїм корінням сягає стосунків матері та дитини.

ЧОГО БОЯТЬСЯ ДІТИ
На малюків першого року життя вкрай негативно впливає розлука з матір’ю. Небезпечним є навіть тимчасове позбавлення дитини материнської опіки. Діти лякаються гучних незрозумілих звуків, бояться невідомих предметів, темряви. Уже з 7 місяців діти проявляють хвилювання через відсутність матері та брак емоційного контакту з нею. Це призводять до втрати довіри до оточуючих і стає основою формування страхів у дітей, особливо в емоційно чутливих.

Деякі діти в дошкільному чи молодшому шкільному віці страждають на нічні страхи. Часто дітям сниться, що їх хтось наздоганяє, ловить, а вони не можуть захиститися. У такому разі йдеться про страх полишеності чи розлуки, покарання. Епізоди нічних жахів трапляються у 4% дітей дошкільного віку. Початок їх характерний для 3–7 років. Дитячі страхи часто починаються зі страху темряви і самотності. Вони можуть загострюватися і спостерігатися до 5–6 років. Дитина вимагає, щоб світло залишали ввімкненим. Після 3-х з половиною років у деяких дітей з’являється страх перед дикими тваринами. До 5–6 років (особливо у дівчаток) виникає страх, що під ліжком сховалась якась небезпечна людина. У 6 років діти лякаються тіней або привидів, у яких вбачають злодіїв, убивць.

Деякі діти панічно бояться припуститися помилки, коли готують уроки чи відповідають біля дошки, лякаючись осуду батьків, які, ймовірно, педантично перевіряють кожне слово. І при цьому постійно дорікають дитині, паралізуючи її волю. У середньому страхів більше у дівчаток, ніж у хлопчиків, через їхню більшу чутливість. Часті захворювання впливають на вразливість дитини щодо страху. У школярів страхів менше, ніж у дошкільнят.

ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ СТРАХИ
Якщо дитині не вистачає упевненості в тому, що мама любить її, чи в тому, що у потрібний момент вона опиниться поруч, у неї може з’явитись тривога чи страх того, що з мамою щось трапилося.

Діти легко «заражаються страхами», і фобії можуть бути «засвоєні» від інших членів родини. Часто несвідомо батьки створюють тенденцію до розвитку страху, неодноразово застерігаючи дитину, щоб вона чогось боялася. Нерідко батьки свідомо лякають дітей хворобами, інфекціями, лікарями, уколами. Непомітно можна посилювати готовність до розвитку страху, якщо у присутності дітей згадувати про хвороби, біль, операції. Діти надто чутливі до таких розповідей.

Інколи страх нагнітають страшні історії та казки, що викликають у вразливих дітей тривогу (особливо перед сном). Страхи можуть бути і результатом власного досвіду дитини (наприклад, страх собак).
Коли дитячі страхи хворобливо загострені і зберігаються тривалий час, то це є ознакою неблагополуччя, свідчить про фізичну і психічну ослабленість дитини, про неправильну поведінку батьків, конфліктні стосунки в сім’ї.

Без підтримки батьків дитина, яка почуває страх, стає плаксивою. Страх, підсилюючись, породжує інші страхи й може призвести до невротичного розладу, до з’яви таких негативних звичок у дітей, як заїкання, смоктання пальця, висмикування волосся і т. п. Варто пам’ятати, що страх як негативна емоція ослаблює і невротизує особистість та нерідко стає поштовхом до серйозніших психічних розладів.

ДИТЯЧІ СТРАХИ ЛІКУЙТЕ ЛЮБОВ’Ю

Особливо важливим для дитини у всі періоди її розвитку є позитивний емоційний контакт із батьками. Це є основою психічного здоров’я дитини. Аби впливати на дитину і допомогти їй позбутися страхів, слід знати і розуміти причини появи страхів.

Щоб не нагнітати страхів, зменшувати їхній рівень, необхідно:
* насамперед, любити дитину і приймати її такою, яка вона є;
* оберігати від страхів, викликаних сімейними конфліктами, батьківською неувагою, відсутністю любові;
* визнавати дитячі страхи, проявляти увагу і розуміння, допомагати дитині їх позбуватися;
* створювати психологічно безпечний для дитини простір у родині та в соціумі;
* терпляче пояснювати незрозумілі речі;
* не принижувати гідність дитини частими покараннями;
* не ставити до дитини завищених вимог та непосильних навантажень;
* формувати та постійно підтримувати позитивну самооцінку дитини;
* не заражати дитину страхом та перебільшеними застереженнями щодо навколишнього світу.