Кохання з першого класу
З Дімкою у нас кохання було з першого класу: він мене на 1 вересня за кіски смикнув, а його портфелем по голові. Потім нас після лінійки вчителька разом за парту посадила.
Він мені язик показав, а йому – кулак. Що тоді подіяло, не знаю, тільки вже після першого навчального дня він поплентався мене проводжати, мій портфель тягнув до мого дому.
Усі шкільні роки ми сиділи за однією партою, у п’ятому класі спробували поцілуватися – не вийшло, носи заважали.
Усі в школі чудово знали про наше вічне кохання і не заважали, а навіть по-доброму посміювалися: Ромео і Джульєтта.
Наші батьки теж знали про наші стосунки, і навіть уже прокручували варіант, що ми колись одружимося. Усіх це влаштовувало.
Єдине, про що попереджали мене батьки, щоб я не поспішала “дорослішати”. Мама це говорила, трохи червоніючи, батько опускав очі. Я теж опускала і хитала головою, розуміючи, про що йдеться.
З Дімкою, мабуть, також про це говорили. Батьки справді за нас хвилювалися – щоб не наробили справ завчасно.
А ми й не поспішали. Дімка беріг мене, як кришталеву вазу, і я знала: ще не час.
“Я вагітна. Не заважай нашому щастю”
Я вступила до медичного інституту, Дімка – спробував щастя у військовому училищі, але не вистачило балів. І пішов він тоді служити. Я обіцяла, що дочекаюся його! І чесно чекала!
А потім мені написала незнайома дівчина, що в них з Дімою роман, на дитину вона чекає, просила, щоб я не заважала їхньому щастю.
Сльози рікою, емоції через край – я думала, що збожеволію. Як міг Дімка мені зрадити? Ми ж кохали одне одного!
І звідки взялася ця дівчина? Пішла я до батьків Діми і все їм розповіла про листа, як виявилося – вона і їм писала.
А Діма? Він чомусь мовчав. Жодного рядка на всі мої гнівні листи та листи батьків! А зателефонувати ми не могли – мобільних ще не було.
У результаті я вирішила, що не дам витирати об себе ноги! Взяла і перевелася вчитися до столиці, а потім вийшла заміж за однокурсника.
До рідного міста приїжджала рідко, про Дімку намагалася не питати, та мені нічого не говорили, щоб боляче не зробити.
Минуло двадцять років…
І ось минуло двадцять років. Я давно працюю в столичній клініці кардіологом, у мене люблячий чоловік, чудові двоє синів – я щаслива жінка. Про минуле я й не згадую.
І раптом до мене на прийом прийшов Діма! Він і сам не очікував на таку зустріч – скерували його на консультацію з рідного міста.
У мене серце так і тьохнуло, защипало в очах, ледве зібралася і вдала, що ми не знайомі. Послухала його, провела необхідні обстеження, призначила ліки. Нічого серйозного, для профілактики.
Він теж намагався бути байдужим, але руки його тремтіли від хвилювання. А вже на виході він обернувся і спитав: “Таню, а чому ти мене не дочекалася тоді?”
І тут мене прорвало: я не дочекалася? Ти ж мене зрадив! І все йому виклала: про листи, про вагітну дівчину. Він попросив дозволу дочекатися після робочого дня і все пояснити.
Потім уже у парку Діма розповів, що в армії прив’язалася до нього донька командира частини, але він і уваги на неї не звертав. А вона була наполеглива.
Потім їх на півроку у відрядження послали, про яке не можна було розповідати. А коли він повернувся, дізнався, що я вийшла заміж.
Мабуть, дівчина та листи мої та батьків читала, могла їх знищити, і вирішила Діму до себе прив’язати. Тільки все одно у них нічого не вийшло. Приїхав він додому після армії. І досі живе один, працює далекобійником.
Після розповіді Діми мені так погано було! Пішла я з парку, махнувши рукою на прощання своєму першому коханню. А потім ревіла, коли додому їхала.
Чому я повірила якійсь дівчині? Мені б Дімку тоді треба було побачити і порозумітися з ним! Але я вирішила інакше.
Я в пориві розпачу зробила страшну помилку – зрадила своє перше кохання. І тепер нічого не змінити – у мене чоловік, сини. Вони точно ні в чому не винні. Доведеться тепер жити з цим вантажем до кінця життя. Краще б Діма не приходив, я була така щаслива, а тепер не можу спати нормально ночами.
