На схилі літ 65-річний Мазепа раптом закохався у надзвичайно вродливу дівчину – Мотрю, доньку генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея.
Звабник з булавою
Чим зачепила гетьмана юна красуня Мотря? Мабуть, не тільки вродою. Мала шляхетну, норовливу вдачу. Розумна, гостра на язик, швидка думками та вчинками, рішуча дівчина легко підкорила серце досвідченого в амурних справах чоловіка. Але й сама Мотрона не встояла перед дивовижною силою гетьманських чар! Про вміння Івана Мазепи зваблювати жінок неодноразово згадували його сучасники. Французький посол Бонак писав в одному із листів: «Як я чув, гетьман Мазепа, поза іншими своїми прикметами, приваблює легко до себе своїм чаром жінок, як хоче цього».
«Моя сердечно кохана Мотрононько! – пише в одному з любовних листів Мазепа. – Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє вдячно прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая».
Ну яка жінка не опинилася б у полоні цих солодких слів, тих коштовних подарунків, які так щедро дарував могутній правитель козацької України?
Рід Кочубеїв походив від охрещеного ногайського татарина Кучук-бея. Мотря доводилася правнучкою тому першому Кочубею й успадкувала від свого предка гарячу кров, упертість та шаленство почуттів. У далекому від нас 1704 році 16-літня дівчина почала усвідомлювати свою жіночу силу й небайдуже ставитися до гетьмана Івана Мазепи, до речі, свого хрещеного батька. Старий гетьман, на подив усім, сам закохався до нестями й попросив руки Мотрі Кочубеївни, але її мати Любов Федорівна, яка верховодила в сім’ї, про це й слухати не хотіла.
Почуття Мотрі та Івана Мазепи були такими сильними, що дівчина не змогла примиритися з рішенням батьків і однієї ночі втекла до палацу коханого. Енергійна й амбітна Любов Кочубей, щойно дізналася про втечу Мотрі, відразу ж змусила свого чоловіка Василя Кочубея вдарити в домашній церкві на ґвалт. Серед ночі над Батурином полинув тривожний дзвін. Позбігалися люди, й Кочубеїха розповіла їм про свою біду — як у ночі Мазепа викрав її дочку.
Дзвін почув і гетьман. А коли слуги пояснили, в чому річ, він попросив царського полковника Анненкова, який перебував у гетьманській резиденції, допомогти йому не скомпрометувати дівчину й супроводити її додому.
Мотря плакала і благала Мазепу не відсилати її від себе. Але той не міг вчинити інакше, адже опинився у надтоскладній ситуації. Якби Іван Мазепа прийняв до себе в дім Мотрю, то від нього відвернулися б не тільки Кочубеї, а й уся козацька старшина, церква і народ. Пізніше гетьман намагався пояснити дівчині, чому він так вчинив, але ображена Мотря не хотіла нічого слухати. Багато хто із сучасних науковців вважає, що любов Мотрі та Івана Мазепи була чистою, й між закоханими так і не відбулося фізичної близькості.
Радимо також прочитати: Графиня з ГУЛАГу: усі кола пекла Марії Капніст
«…і передала йому свою нічну сорочку»
Історик Олександр Оглоблін припускає можливість якогось давнього роману Івана Мазепи, улюбленця жінок, та вольової й енергійної Любові Кочубей. На це недвозначно натякають родинні перекази Кочубеїв.
Якщо це так, розвиває цю версію дослідник Денис Журавльов, то «подальша політико-романтична історія взагалі набуває неймовірного напруження, а Любов Кочубей виступає в ролі злого генія свого чоловіка, якого штовхає до загибелі, і суперниці власної доньки, долю якої безжально ламає…»
Між Мотрею та Іваном Мазепою зав’язується листування. Закохані протягом недовгого часу листувалися через слуг Мотрі, а також через Карпа і Мелашку, слуг гетьмана Мазепи. Через цих посланців Мотря Кочубеївна одержала від гетьмана діамантову каблучку і книжечку, а йому передала пасмо свого волосся, намисто з шиї та свою нічну сорочку – в середньовічній Європі такі знаки уваги з боку дами до закоханого кавалера були досить поширеним явищем.
Згодом ці листи перехопив Василь Кочубей, який не надто шляхетно використав інтимне листування доньки в своєму доносі. Після арешту генерального судді любовні листи повернув Мазепі російський канцлер Головкін, запевнивши гетьмана, що з них не знімали копій. Насправді ж царські чиновники зняли копії, їх на початку XIX століття відшукав у московських архівах історик Дмитро Бантиш-Каменський.
Історія зберегла для нас дванадцять коротеньких любовних листів гетьмана до Мотрони Кочубеївни.
«Моє сердечне кохання! Бачу, що Ваша милість у всьому відмінилася своєю любов’ю колишньою до мене – як собі знаєш, воля твоя, чини, що хочеш, будеш на потім того жалувати, пригадай тілько слова свої, які дала мені клятвою в той час, коли виходила од мене з покою мурованого, коли я дав тобі перстень діамантовий, над котрий найліпшого, найдорожчого у себе не маю, що «хоч сяк, хоч так буде, а любов межи нами не одміниться», – писав гетьман.
Певно, під тиском рідних Мотрона почала віддалятися від Мазепи, і старий гетьман нагадує їй обіцянку вічно любити його. Саме таку обіцянку дала йому красуня під час свого першого (і останнього!) візиту до гетьманського палацу.
Але ніщо не вічне у цьому світі – кохання поступово згасало.
Помста Мазепи
Відчуваючи, що втрачає кохану, розлючений Мазепа в передостанньому листі прямо погрожує своїм ворогам жорстоко помститися. І все-таки крізь біль і гнів проривається справжнє почуття – гетьман щиро заздрить власним листам, яких торкаються руки коханої, і пристрасно мріє про зустріч із нею.
«Моя сердечно коханая, наймилішая, найлюб’язніша Мотрононько! Вперед смерті на себе сподівався, ніж такої в серці Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни на свої рученьки, котрії мені не наоднократ давала, що (хоч будеш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла. Спомни на останок люб’язну нашу бесіду, коли ти бувала в мене в покої: нехай Бог неправдивого карає, а я – хоч любиш, хоч не любиш мене – до смерті тебе, згідно слова свого, любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам. Прошу і вельми, моє серденько, в будь-який спосіб побачся зі мною; що маю з Вашою милістю далі чинити, бо вже більш не буду ворогам своїм терпіти, конечно відомсту учиню, а яку, сама побачиш. Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають».
Зустріч не відбулася, але Іван Мазепа таки помстився ворогам, тим, хто став на заваді його щастю. Звинувативши у зраді, він скарав на смерть батька Мотрі – генерального суддю Василя Кочубея, а матір її довгий час протримав під вартою. Його кохання вмирало теж, важко і повільно, наче людина. Останнє кохання, світле й трагічне.
А потім була Полтавська битва. І крах усіх політичних задумів. І забуття. Мотря Кочубеївна так і не вийшла заміж. Хоча дехто з науковців вважає, що дівчину ще 1707 року віддали заміж за представника козацької старшини Семена Чуйкевича, який згодом дослужився до полкового судді в Ніжині. Так чи так, але Мотря завершила своє нещасливе життя, служачи Господу. Вона пішла в черниці Пушкарівського жіночого монастиря поблизу Полтави. Потім її сліди губляться…
Радимо також прочитати: «Попелюшка» для поета: зворушлива історія знайомства Василя Стуса та його дружини
Авторка – Василина Іванова
