У психологічно здорових людей існує межа любові, яка залишає її живою рівно до тих пір, поки почуття взаємні, і поки за отримання доступу до людини не треба розплачуватися знищенням почуття власної гідності.
Я називаю це захисними механізмами, тому що від хворої любові варто мати відмінний імунітет.
Треба вміти, друзі мої, закрити двері перед носом тих, хто хронічно носить своє тіло від одного порога до іншого. Це не любов…
Треба вміти відіслати подалі тих, хто хоче отримувати довічну ренту любові замість одноразової грошової допомоги. Відчуваєте різницю? І це не любов…
Треба вміти розчарувати очікування тих, хто думає, ніби їх повернення з будь-яких полів зради буде прощено просто за фактом того, що вони завернули свої голоблі назад.
Якщо розчарування дається важко, то просто поміркуйте над тим, чи повернулися б вони до вас, якби все вийшло у них там, куди вони відбували без оглядки на ваш біль і страждання. Знову не любов…
Треба вміти перервати свої особисті приниження у вигляді жалюгідного випрошування і заслуговування любові, раз і назавжди зрозумівши, що існуючу любов поспішають подарувати, а ось неіснуючу навіть продають з великим небажанням… Не любов…
Так, існують ситуації, гнучкість в яких актуальніша, ніж категоричність… Але саме в любові, як показує практика, першими ламають якраз тих, хто готовий проявити будь-яку ступінь гнучкості заради отримання і утримання цієї самої любові. А цінні виявляються ті з нас, хто точно знає, як з ним можна, і як не можна з іншими…
Всепрощення – це всього лише вседозволення, котре видає ліцензію на вбивство особистості в тому, хто готовий проковтнути. Усе. А право не прощати – це зовсім не кипіти роками від злості і образи, а всього лише перестати пускати в своє життя тих, хто почав паразитувати на вашому прощенні. І перестати шукати їм виправдання. Будь-яку любов починайте з любові до себе…
