Діти Сім'я

“Я тобі довіряю”, – секрет виховання успішних дітей від мами гендиректорки YouTube

Ось кілька думок з книги Естер «Як виростити успішних людей: прості уроки для радикальних результатів», тут все найцікавіше.

Естер Войчицькі – мама трьох надуспішних жінок у Кремнієвій долині. Її донька Сьюзен стала генеральною директоркою YouTube, Джанет – професорка педіатрії, а Енн – співзасновниця та генеральна директорка компанії 23andMe.

“Батьки постійно просять у мене поради. Через свій багаторічний досвід роботи матері, бабусі та виховательки я визначила кілька основних цінностей, які допомагають нашим дітям досягти успіху. Успішність виховують із пелюшок. Від народження малюка батьки дбають про його щастя й добробут, сповна відповідають за прищеплення дітворі навичок, які допоможуть досягти успіху”, – розповідає Естер.

Хотите воспитать успешных детей? Учитель и мать преуспевающих ...

Навчіть дітей небайдужості
Я виросла з переконанням, що зобов’язана зробити свій внесок і поліпшити суспільство, в якому живу. І я відчуваю так досі. Якщо тільки говорити й нічого не робити, нічого не зміниться. Я завжди любила діяти.

Моя поведінка вплинула на моїх доньок. Не тому, що я читала їм нотації про важливість служіння суспільству, а тому, що мені справді було не все одно.

Я намагалася власним прикладом показати їм, чого вони можуть добитися. У той момент я не усвідомлювала, наскільки глибоко це може вплинути на добробут дітей, але пізніше це підтвердилося в безлічі досліджень.

Згідно з дослідженням 2013 року, у підлітків-волонтерів, які займаються з молодшими дітьми, рідше буває поганий настрій і знижується ризик серцево-судинних захворювань.

Ще одне дослідження за 2016 рік показало, що підлітки-волонтери рідше порушують закон, серед них менше заарештованих і засуджених у віці 24-34 років.

Але чи багато хто думає про це, коли виховує дітей? Чи багато хто на власному прикладі показує, як слід?

На жаль, я дедалі частіше бачу дітей, які зосереджені тільки на самих собі. Вони думають тільки про те, куди вступатимуть після школи, куди хочуть поїхати відпочивати та що куплять. Часом мені здається, що ми виховуємо цілу націю самозакоханих особистостей. Навряд чи я помилюся, якщо скажу, що величезну роль у цьому зіграла надмірна батьківська опіка.

У «американській ідеї» все неправильно

Діти відчувають себе центром всесвіту. І вони зовсім не готові займатися чимось, що може поліпшити цей світ.

Вони частіше думають про гроші, бо вважають, що гроші зроблять їх щасливими і повноцінними. Це американська ідея виховання: розбагатій і більше нічим не займайся. Сиди на пляжі. Ходи в дорогі ресторани. Їдь у Лас-Вегас. Але такі цілі перетворюють людей на нарцисів, які хочуть тільки задоволень.

Тут, у Кремнієвій долині, таких вистачає. Це люди, які думають тільки про себе. Вони не ставлять на перше місце благо суспільства, не борються за вирішення соціальних проблем. Їхнє життя не має особливого сенсу і мети.

У результаті вони часто впадають у депресію та ізолюються від суспільства. Я зустрічала чимало нещасних мільйонерів і навіть деяких мільярдерів. Думаю, багато хто з них виріс з дітей, у яких не було мети.

Служіння і призначення — на першому місці

Як ви думаєте, чому в США так багато наркоманів, депресій та самогубств? Схоже, ми не знаємо, як добре жити і як піклуватися про себе та інших. Ми женемося за грошима і речами. Єдина наша мета — тішити себе. Але я знаю, що найбільше щастя — допомагати іншим людям.

Почніть з малого. Займіться якою-небудь волонтерською діяльністю у своєму районі, хоча б на годину. Сходіть на збори міської адміністрації. Вивчіть якусь проблему свого району. Або хоча б проголосуйте.

Скрізь є проблеми, які потрібно вирішувати, люди, яких потрібно підтримувати та чиї інтереси відстоювати. Це спосіб жити у світі та зі світом. У підсумку це допоможе вашим дітям сформувати погляди на світ у ранньому віці.

Авторська методика Естер Войчицькі у книзі " Як виховати ...

Найголовніше – довіра 

Якщо діти не відчувають, що їм довіряють, що у них вірять, або якщо вони не мають поряд нікого, на кого вони могли б покластися, вони можуть страждати.

Як переконує Естер Войчицькі, усе, що вам потрібно, — це одна, лише одна людина, яка довіряє вам і вірить у вас, і тоді ви відчуваєте, що можете зробити все, що завгодно. На жаль, у багатьох дітей, як от, наприклад, у Майкла, колишнього студента Естер, немає навіть такої однієї людини. Майкл був головним редактором газети Campanile, газети середньої школи Пало Альто у 2013 році, і його страждання є знайомими багатьом іншим підліткам.

На Майкла тиск розпочався рано. «У мене були дуже суворі батьки», — розповідає він. «Вони казали, якщо я не буду навчатися в школі добре, то стану бездомним». Перші вчителі теж не були прихильними до хлопця. Люди загалом часто неправильно трактували його поведінку та не дуже розуміли. «Мене постійно повчали, і однолітки, і вчителі казали, що мені потрібно завжди слідкувати правилам і бути уважнішим, щоби бути кращим. Ця недолугість і недосконалість стала ніби невід’ємною частинкою мене. Усе, що я робив, нагадувало якийсь моральний недолік».

До того моменту, коли Майкл потрапив до класу Естер, він описував себе як «повністю згорілого, як купу попелу». Шкільна газета була єдиним, у чому він бачив сенс, і все-таки він ледве міг назбирати залишки власної волі, щоб проявити себе. Але він це зробив. І він був яскравою, але «вимкненою» дитиною. Він прийшов у клас і не мав уявлення про те, що він хотів би зробити чи написати.

Вони повсякчас намагаються довести собі й іншим, що вони кращі, ніж усі думають, але постійно бояться, що зазнають поразки.

Таких підлітків багато — вони бояться, але також і бунтують. Вони не співпрацюють. Вони важкі, навіть агресивні, і це тому, що кожен із них почуває себе погано. Вони повсякчас намагаються довести собі й іншим, що вони кращі, ніж усі думають, але постійно бояться, що зазнають поразки.

Одного вечора у школі Майкл ніяк не міг впоратися з домашніми завданнями з теорії музики. Поки інші студенти дражнили його, він, як і завжди, просто думав про, що не зможе впоратись із цим завданням. Коли Естер побачила, що відбувається, вона підійшла до дітей і сказала: «Все добре. Йому просто потрібно більше часу, бо він розумний». І, як зізнається Естер, в глибині душі вона вірила в це, бо знала, що Майкл справді хотів якнайкраще виконати завдання, а не просто поквапом його розв’язати. Та річ у тому, що для Майкла це був перший раз, коли він почув, як дорослий говорить, що поважає його та вірить у його здібності й інтелект: «Почути від когось, що в мене вірять, навіть у присутності інших учнів, які цього не зробили — це було приголомшливо. Це допомогло мені не розсипатися».

Естер Войчицькі в своїй книзі дає корисні поради, як виховати ...

Батьки та вчителі часом можуть забувати, наскільки вони важливі у житті дітей.

Цей день став для хлопця переломним. Він почав вірити в самого себе, і це заклало у ньому нову впевненість, яка рятувала його, коли він зіштовхувався з перешкодами або коли хтось сумнівався в тому, що він щось зробить. Після школи Майкл продовжив здобувати ступінь нейронауковця в Університеті Джонса Гопкінса, де зараз займається науково-психологічними дослідженнями. Він випадково знайшов свою одну людину, яка повірила в нього, і це все змінило.

Батьки та вчителі часом можуть забувати, наскільки вони важливі у житті дітей. Ми маємо стільки впливу та контролю у процесі формування їхньої впевненості та самооцінки. І все починається з довіри та віри, віри в те, що дитина здатна досягнути всього, навіть попри невдачі, неприємні сюрпризи та всі труднощі, які виникають на її шляху дорослішання.

Основа почуття безпеки дитини у світі — дорослий, на якого можна покладатися.

Довіра та віра в себе дають дітям надзвичайну силу — чи то просто в класі, чи то в цілому широкому світі. І процес розвитку цієї віри починається раніше, ніж ви думаєте. Немовлята, які перебувають під надійною опікою батьків, які відчувають, що можуть довіряти їм і покладатися на них, у майбутньому уникають багатьох поведінкових, соціальних та психологічних проблем. Основа почуття безпеки дитини у світі — дорослий, на якого можна покладатися.

І пам’ятайте, що така довіра є взаємозалежною. Ви зможете покладатися на них настільки ж, наскільки вони можуть покладатися на вас. Дослідження показують, що діти, яких учителі оцінюють як таких, на яких не можна покластися, проявляють вищий рівень агресії та нижчий рівень просоціальної поведінки, зокрема менше співпрацюють, менше комунікують і гірше працюють у команді. Недостатня віра у дітей також стає причиною різноманітних соціальних відхилень і самотності.

Якщо ми не відчуваємо довіри у дитинстві, якщо у юному віці у нас немає нікого, на кого ми можемо покластися, — нам важко позбутися наслідків цього навіть у дорослому віці. Ми виростаємо з переконанням, що не заслуговує на довіру, і приймаємо це як невід’ємну рису свого характеру. Як і Майкл, ми стаємо такими, якими нас вважають, і страждаємо через це.

Як же ж ми можемо плекати довіру до своїх дітей? Зазвичай, ми вважаємо актом прояву довіри те, що даємо нашій дитині у підлітковому віці ключі від машини та дозволяємо їй самостійно керувати автомобілем, або що дозволяємо нашому дванадцятирічному сину вперше залишитися вдома самому. Але довіру потрібно починати проявляти одразу ж після народження дітей.

Діти уважно стежать за кожним нашим порухом, оскільки саме через нас вони вчаться отримувати те, що їм потрібно. Вони знають, як змусити нас посміхнутися. Вони знають, як змусити нас плакати. Вони можуть залежати від нас у всьому, але вони набагато розумніші, ніж ми вважаємо. І вам справді потрібно реагувати на їхні потреби, особливо ранні, щоби вони відчували, що ви та їхнє оточення є надійними. Водночас, перші роки життя дитини — це саме той час, коли потрібно навчити її важливих уроків життя.

Ваші діти можуть і будуть спати самостійно, якщо ви повірите, що вони можуть це зробити, і якщо ви навчите їх, як це зробити. Діти вчаться самостійно заспокоюватись, коли їм надається можливість — вони смокчуть великі пальці, соски, граються з улюбленими іграшками, співають або знаходять будь-який інший свій спосіб розважитись.

Поступово, коли діти ростуть, їм можна давати все більше кредитів довіри, а заразом і можливостей відчувати себе впевненішими. Так, маленькі досягнення можуть допомогти закласти міцний фундамент довіри та віри в себе у зовсім маленьких дітей. Вони самостійно зав’язують власне взуття — і це вже працює на їхню користь! Вони самостійно одягаються — і це працює! Вони йдуть до школи — і це теж працює! Завдяки цим маленьким перемогам вони можуть побачити відчутні результати своїх зусиль.

Хоча ви не завжди можете довірити маленькій дитині зробити розумний вибір, ви можете допомогти їй розглянути усі варіанти та скерувати обрати найкращий. Якщо дати дев’ятирічному хлопчику льодяник і сказати йому, щоб він його не їв, він навряд послухається. Але якщо пояснити, чому він не повинен їсти його, розповісти, що цукор  шкідливий, що псує зуби, що його вживання до обіду зіпсує апетит, він міг би зробити кращий вибір. Гаразд, він все одно може з’їсти льодяник, але, якщо ми постійно працюватимемо над цим, поступово він би сформував навички здорового життя та навчився дбати про себе.

Дата публікації: 21.07.2020 img Поділитися