Жінка років 80-ти у сукні “під зебру”, з великими сережками у вухах і яскравим червоним манікюром розмовляє телефоном біля входу в магазин:
– Віро, серйозно, я тебе не розумію. Чого ти ламаєшся? Онуки довезуть тебе до поїзда, занесуть у вагон, викладуть на полицю, ти потрясешся трохи, а вже вранці ми з дівчатами перенесемо тебе в комфортне таксі і доставимо на місце. Що ти кажеш? Які роки? Не зрозуміла. Не ті роки? Для чого не ті роки?
Тобі навіть вставати не треба, Віро. Тебе взяли, перенесли, поклали, знову взяли, перенесли, поклали. З рук в руки, з рук в руки, і ти вже не там, а тут.
Твоє завдання, Віро, дуже просте – лежати, пити шампанське і зрідка подавати іншим шкапам сигнали, що ти ще жива і хочеш добавки!
Радимо також прочитати:
- Якось моя бабуся зібралася помирати… Дуже потішна історія з повчанням
- Моя бабуся казала: “Не дозволяй своїм сковорідкам сяяти яскравіше за тебе!”
Post Views: 26