За те, що ви стрималися й не сказали начальниці “Сама дурепа!”, – ви не виграєте в казино мільйон доларів. Але ви стрималися, і вас не звільнять за це з роботи, до того ж ви почуватиметеся сильною, тому що вмієте опанувати себе. А ось чи варто ходити на ту роботу, де начальниця – дурепа, – це питання.
Терпіння – це не примирення з невдачами чи нездатність протистояти труднощам. Терпіння – це витримка, воля до перемоги, вміння чекати і приймати світ таким, яким він є насправді.
Терпіння – це мистецтво сподіватися. Воно має мало спільного з бездіяльністю й пасивністю, а кожен новий життєвий етап тільки розширює кордони нашого терпіння.
Це тільки здається, що варто зачекати зовсім трішки – і все налагодиться. Що після очікуваного підвищення ви миттєво станете щасливими. А тільки-но діти підуть в школу, зможете врешті-решт приділити увагу й собі.
Насправді чудесних змін не буває. Досягнувши чогось, ви розумієте, що справжнє щастя, як і раніше, десь попереду. І вам знову потрібно ставити мету й прагнути її досягти – наполегливо й терпляче.
Терпіння складається, як у математичній формулі, з кількох навичок.
Перша і найважливіша – вміння ділити велику мету на дрібні й рухатися зі сходинки на сходинку, не прагнучи перескочити одразу цілий проліт. Але не забувайте, що головна трудність полягає в тому, що прагнути досягнути цієї маленької мети потрібно не менше (!) ніж глобальної. І не роздлубати разом з метою на дрібні шматки власну старанність.
Друга навичка – вміння не здаватися після першої ж невдалої спроби. Недаремно кажуть, що ангельське терпіння вимагає диявольської сили. Не впадайте у відчай після невдалого дзвінка потенційному покупцю.
Не вірте, що чимось гірші за інших, якщо вас не взяли на роботу. Не думайте, що колишній чоловік мав рацію, коли кричав, що такого стерво світ не бачив.
Спробуйте знову. А якщо буде потрібно – ще раз. І ще разів зо двадцять. Цілком імовірно, що на сімдесятий раз вдасться. А може, й ні.
Сигнал до того, що час зупинитися, може бути один: мета, яка виправдовувала всі ці нескінченні спроби, стала вам нецікавою. І з’явилася нова.
Вміння доводити розпочате до ідеалу. Те, що називають перфекціонізмом, насправді складова частина терпіння. Терпіння доробити справу так, щоб блищало, щоб від зубів відскакувало.
Щоб побачити, яка поки що далека від ідеалу ваша справа, корисно зупинитися й подивитися на неї збоку. Критично, без поблажок, так, як ви оцінювали б чужу роботу. У цьому разі активізується ваше “над я” або ваш контролюючий “хтось”. Він приймає у вас роботу або, на жаль, відправляє на доопрацювання.
Можна просто приміряти на себе маску людини, думку якої ви цінуєте (допоможуть навіть смішні перевтілення, приміром, пересісти на стілець начальника й перевірити зайвий раз виконану роботу).
Остання навичка – вміння чекати. Дозвольте собі чекати не турбуючись. Не намагаючись передбачити події й не уявляючи нескінченно, як збуватимуться мрії. Чекати, не відчуваючи, що ви на щось очікуєте, – найвище мистецтво терпіння.
Усе настає вчасно, якщо вмієш чекати. Ця магічна формула схожа на східну мудрість, і вона допоможе обвести навколо пальця західну цивілізацію з її надзвуковими швидкостями і постійним тиском ззовні.
