Життєві історії Сім'я

“Усе робили з піснею”, – правила життя 90-літньої баби Ярини

“Колись усе робили з піснею. І жали – співали, і пололи – співали, і в ягодах – з піснею. Це ще до того, поки «совєти» не прийшли. А прийшли – стали не пускати людей до церков, і стало життя потрохи мінятися”.

“Як свят колись чекали – Різдва, Великодня?! Колядували, щедрували. А зараз мовчить село. Подивлюся на молодь – чогось така засмучена, а всього ж хватає.

Харчі здорові були – все їли зі свого поля. А поле чисте – ніякої отрути не вносили. Наквасимо на зиму капусти, огірків, буряків – все ж то здорове та ще й лікувальне. Їли сало, масло, молоко, яйця – здорові харчі були і люди здорові, набагато здоровіші, ніж тепер, хоч і вельми міцно робили.

Усе робили з піснею. І жали – співали, і пололи – співали, і в ягодах – з піснею. Це ще до того, поки «совєти» не прийшли. А прийшли – стали не пускати людей до церков, і стало життя потрохи мінятися.

Як німці були, то не боронили ходити у церкву, тільки вельми вже молодь забирали на роботи у Германію. Мого брата також забрали, він там і пропав безвісти.

Все життя ходила до церкви. А зараз – вельми рідко, бо нездужаю, до сповіді тільки ходжу. Ви знаєте, таки є щось на світі. Помолишся – і легше жити. Молюся вдома, читаю
книги релігійні і знаю: основні заповіді Господні виконуй – то тебе Бог охоронятиме скрізь.

Подивіться, скільки вір на землі. А Бог один. А яка віра найправильніша – ніхто не знає. У нас вся сім’я до церкви ходить.

Дві дочки маю, шість внуків і тринадцять правнуків. Один внук уже більше десяти років у Почаєві, в монастирі, внучка – більше п’яти у жіночому монастирі. Так Бог розпорядився.

З онуком живу і його сім’єю. Він до мене ще малим прийшов жити – так і зостався, як одружився. Правнуків четверо у хаті. То з ними посиджу, то казочку розкажу. До роботи то вже не дуже. Якщо схочеться допомогти внукам – трохи допоможу, а ні – на піч залізу…”

Валентина Борзовець

З архіву газети “Сім’я і дім” 

Дата публікації: 23.02.2022 img Поділитися