У нашому суспільстві надто часто плутають силу з мовчазною витривалістю. Нас вчать «триматись», «не скиглити», «вивозити» — на роботі, у сім’ї, у вирі криз і змін. Здається, що чим більше ми витримуємо мовчки, тим вищу оцінку заслуговуємо: мовляв, ти справжній молодець, якщо не впав, не зламався, не попросив допомоги. Терпи, козак, отаманом будеш…

Та чи справді сила — це тягнути все самостійно, не дозволяючи собі відпочивати і помилятися?

Іноді ми живемо, наче люди — це машини, у яких немає меж ресурсу. Наче нормально — це коли ти встигаєш усе і ще трохи зверху. Усе частіше «сильна людина» — це та, яка і в кризу працює, і вдома підтримує, і на роботі рятує, і не дає собі права зупинитися. Але людина — це не техніка. У неї є потреби, емоції, тіло, яке виснажується, і серце, яке іноді просто хоче, щоб його обійняли.

Ти маєш право бути втомленим. Маєш право бути справжнім

Справжня внутрішня сила — не у всевидющому контролі й не в ідеальному виконанні. Вона — у здатності чесно сказати: «Зараз мені важко», «Я не справляюся сам», «Мені потрібна підтримка».

Пам’ятай,ти маєш право:

• не вивозити все самотужки;

• відчувати втому, сум, роздратування;

• плакати, коли боляче;

• говорити «не можу», коли не можеш;

• зупинитися, відкласти, відпочити.

Маєш право бути живою людиною — з обмеженнями, емоціями, потребою в теплі й турботі.

Допомога — не слабкість, а прояв довіри до себе і до світу

Просити підтримки — не соромно. Це не сигнал поразки, а жест відповідальності за своє благополуччя. Це визнання того, що ти — частина спільноти, де важливо не лише давати, а й отримувати.

Важливо знайти свої «зупинки» — місця, моменти, людей, де можна пригальмувати, перевести подих, дозволити собі не «тягнути», а бути. Там, де не потрібно тримати фасад, де можна побути вразливим без страху осуду.

Три запитання до себе — для чесної розмови з собою

1. Коли востаннє я дозволяв(-ла) собі бути неідеальним(-ою)?
   Не вдавати, що все добре. Просто бути таким(-ою), як є — з втомою, розгубленістю, недосконалістю.

2. Що я зараз намагаюся робити самотужки, хоча насправді потребую підтримки?
   Можливо, вже час перестати бути героєм-одинаком.

3. Що або хто може бути для мене «зупинкою» — простором, де можна перевести подих і знову стати собою?
   Це може бути прогулянка, музика, щира розмова, тиша — будь-що, що повертає відчуття життя.

Підготувала психологиня Інна Семенюк

Радимо також прочитати: