Ірпінь – як той Фенікс.
Ми неспішно їхали його вулицями, оминаючи машини комунальних служб, що вимивали кіптяву зі стін та парканів, електриків, що тягнули дроти, будівельників, що закладали діри від прильотів у будинках.
Моє серце сильно калатало.
Я всюди бачив примар – бездомних псів у нашийниках, що бігали поміж розірваних, мов папір, парканів; мертву кицьку за адресою, де відмовились від евакуації, а тепер там нікого було забирати; мародерів, що спокійно виламували чергову крамницю; родину з дітьми, що йшли пішки на Романівку, а у нас вже не було місця в машині; чергу на посадку з 30 людей біля будинку, де ми мали забрати лише одну маму з двома дітьми, але вона відмовилася сідати, поки не вивезуть всіх її сусідів, адже не вірила, що ми повернемось.
Університетська, Соборна, Садова, Сковороди… провулки… там був розірваний навпіл БМД, а тут зелена Гранд Вітара з літерою V, а там ми чекали на зачистку нашими, перш ніж увійти в під‘їзд, а тут Andrii Piven біг до мене від мін, що рвалися позаду, як в кіно, а тут був танковий снаряд і ракета від Граду.
Це все було лише в моїй пам‘яті та уяві.
Навіть здавалося, що я відчуваю сморід горілого пластику та нечистот, хоча повітря було свіже і чисте.
Насправді ж, Ірпінь воскресає.
Я не знаю, хто тут місцева влада, хто мер, хто що робить, скільки людино-лопат вигребли ірпінці та кияни, відчищаючи місто після боїв, але про нещодавню катастрофу тут зараз нагадують лише згарища будинків.
Їх швидко не відбудуєш.
А так… навіть в лікарні вже встигли посклити вибиті вікна.
Немає згорілих авто на проспектах, шиферу, шматків цегли.
Від мін лишилися лише акуратні вирвочки, присипані землею.
Повно людей, машин.
Слухайте, ірпінці.
Слухай-но, влада Ірпеня.
Ви – молодці.
Ви – приклад стійкості і віри в себе.
В те, що треба жити далі, гоїти рани і відбудовуватися.
Попри все.
Мені було приємно сьогодні заїхати в Ірпінь.
Я побачив, ЯК містяни люблять своє місто.
Хотілося аплодувати, але в руках було кермо.
Хотілося зупинитися і приєднатися до робіт.
Будь-ким. Будь-як. До будь-кого.
Хороший був день.
Рефлексійний.
Я наче згорів і знову ожив.
Ірпінь, живи і ти.
Живи довго і щасливо.
Бережи своїх, як ти це робив під найстрашнішими артударами та найбезглуздішими зачистками.
Ті, кого ти зберіг – тебе відбудують.
Люди – то головне.
Росіянам того не втямити.
Переможемо.
Автор – Anton Senenko
Post Views: 40