Одна безстрашна жінка ще в далекому дитинстві навчила мене чарівних слів “Ну то й що?”.
Я тоді шубовснула в білому костюмі в найбруднішу з калюж, і переймалася лише тим, що зараз про мене скажуть на конкурсі читців, переодягнутися до якого в мене не було жодного шансу…
Одна з вчительок із жалем веліла мені йти додому, а інша — ні…
— Брудна? Ну й що??? — здивувалася вона, — вірші ж не забула?
— Ні, — схлипнула я своїм червоним заплаканим носом.
— Тоді вперед! Не костюм демонструєш!
— Та ти глянь на неї! — обурилася перша.
— Ну й що??? Нормальна дитина в нормальній ситуації. Не в найгіршій. А гірші будуть. І якщо кожного разу йти, то нічого не вийде. Іди, Ліля! Читай. Інше не важливо.
І я пішла. Через дві години я вийшла з залу. Костюмчик зморщився і затвердів, але в трохи тремтячих від хвилювання руках була затиснута книга прекрасних повістей, яка жива й досі… І я отримала приз за перше місце…
Тепер я часто у неприємних і складних ситуаціях собі повторюю: ну то й що?…
- Що з того, якщо ти потрапив у велику, чи малу неприємність?
- Що з того, якщо тебе не люблять, не приймають, не поспішають зрозуміти?
- Що з того, якщо життя не поспішає зі своїми щедрими подарунками, про які ти мрієш?
- Хіба це привід опускати руки, назавжди зарахувати себе до нещасних і не висовувати носа в галасливий світ?
- Хіба чиясь нелюбов — вирок?
- Хіба сьогоднішній програш — запорука відсутності завтрашніх перемог?
- Хіба чужа оцінка — привід для зниження твоєї самооцінки?
- Хіба ті, що не бажають тобі щастя, можуть хоч якось вплинути на його появу?
Ну то й що?, – так говорю я, тримаючи за руки маленьких і дорослих, які вирішили, ніби те, що трапилося з ними перетворює їх на невдах… І я не знецінюю їхніх переживань, розплутую довгі й гіркі клубки болю, шукаю правильні рішення…
Але…
Жодного шансу я не даю думкам про те, що хоч якась причина може засудити людину до хронічного відчуття себе нікчемною, або негідною щастя… Жодного! І не дам…
НУ ТО Й ЩО? — це чесне питання, яке замінює поверхню, що розхитується під ногами на надійну платформу психологічної стійкості.
Будь-якого троля можна заткнути за пояс, спокійно, і без роздратування зупиняючи своїм НУ ТО Й ЩО всі його токсичні спроби відшукати в нас вразливі місця. Продовжуйте з усмішкою після будь-яких невдач. З розумною усмішкою відмовляючись від будь-якої ідеальності, від невротичних спроб подобатися всім, від безпорадності перед тими, хто дозволяє собі вас образити…
Ну то й що?… Життя ж триває!..
Автор – Ліля Град
