Я була така спантеличена, що прочитала повідомлення від сина вголос. І тут побачила квадратні очі мого начальника.

– Їдьте швидше додому! – округлив очі і швидко протараторив шеф.
– Дякую, – приречено сказала я і помчала…

Він же тато, а не мама

А потім подумала: і чому він так здивувався? Діти в нього, здається, є. А-а-а!.. Він же тато, а не мама!

Значить, йому не приходять повідомлення типу: “Мамо, я різав ковбасу і порізав палець” – і фото з закривавленою серветкою.

Або: “Мамо, ми забули на плиті каструлю з пельменями…” — і тепер у нас немає пельменів та каструлі. Добре, хоч, дім є.

Ще одне: “Мамо, ми пішли гуляти і забули зачинити двері…” Як з’ясувалося, зовсім. Тобто двері залишилися навстіж відчиненими. Собака гарцював на свободі й обійшов усі знайомі смітники. Кіт сидів на порозі і переляканими очима споглядав на свободу. Мізків не вистачило втекти.

“Мамо, ми вирішили вистругати собі зброю з дошки, яку знайшли у комірці”, – і фото з килимом, рівним шаром вкритим тирсою.

“Мамо, ми винаходили еліксир вічного життя, і в нас закінчилися яйця… твій шампунь… корм для собаки… зубна паста і…” — далі, кому на що вистачає фантазії.

…А тут шафа лише падає. Зрозуміло, що вона падала, бо діти носилися, як стадо лосів у шлюбний період. Але ж вони її тримають! Золоті діти… Розумашки! Гордість моя! Добре, що валер’янка не пішла в еліксир вічного життя, так що я ще трохи поживу при здоровому глузді…