Блакитна наліпка на моєму бампері проголошує:
«Благослови, Боже, всіх без винятку». Зізнаюся: бувають дні, коли самій важко погодитися з цими словами, і глибоко в душі приховую винятки. Колись у мене був довгий їх перелік, та з часом у ньому залишилась одна людина.
Легше пробачити тим, хто скривдив вас, ніж тим, хто завдав болю найріднішим людям. Як пробачити батькові, який покинув рідну доньку? Який не святкував з нею Різдво і пропускав її дні народження? Який не дотримувався свого слова?
Я примирилася з ним через кілька років після народження доньки. В університеті ми кілька місяців зустрічалися, потім я порвала з ним. А ще через кілька місяців дізналася, що вагітна. Коли я розповіла йому про дитину, він запропонував одружитися. Я не розуміла навіщо. Якщо ми не хотіли зустрічатися, то тим паче не варто одружуватись.
У п’ять років Габріель почала розпитувати про тата. Вони жодного разу не бачились. Я добре все обдумала і вирішила, що не маю права забирати в неї батька. Декілька тижнів я радилась із духовним наставником, а тоді зателефонувала до нього і запросила в життя доньки.
У нього було своє життя, він одружився. Вони з дружиною хотіли стати батьками, але вона не могла мати дітей. Він ніколи не розповідав їй, що має доньку. Перед зустріччю з Габріель я попередила: «Якщо ти збираєшся прийти в її життя, то відчини двері повністю. Порадься із дружиною, щоб пересвідчитись, що це рішення правильне для вас обох».
Він побачив Габріель і одразу ж полюбив її. Навідувався щомісяця, потім вирішив забирати її до себе на вихідні. Вони із дружиною ставилися до неї, як до принцеси, і навіть облаштували для неї кімнату у своєму будинку. Декілька років тато був у житті Габріель, а тоді почав поступово зникати. Згодом вони із дружиною вдочерили двох дівчаток, і з часом візити, дзвінки й листи припинилися.
Уже підлітком Габріель декілька разів намагалася повернути батька, а він обіцяв не покидати її, але ніколи не дотримував свого слова.
Я сердилася, бо він щоразу завдавав їй болю. Невже так важко зателефонувати чи написати? Я непокоїлася, що Габріель виросте, звинувачуючи себе, вважаючи, що з нею щось не так, і тому батько покинув її. Хоча це була лише його провина.
Вона вступила до університету, закохалась і заручилась. Її наречений був як швейцарський армійський ніж. Інженер, захоплювався мисливством, риболовлею та ремонтом усього, що траплялося на очі. Вони призначили дату весілля, але за вісім місяців до цієї знаменної події Габріель вирішила його відкласти. Вона щойно закінчила університет і ще не встигла пожити для себе.
Одного вечора все пішло шкереберть. Коли Габріель попрохала відкласти весілля, хлопець поставив їй ультиматум: або зараз, або ніколи. Дочка довго плакала і страждала, але таки повернула йому обручку. Ще довго Габріель почувалася розгубленою і слабкою.
Якось вона відвідала заняття, присвячені темі прощення. І дуже змінилась. Ці заняття допомогли їй звільнитися. А що, як замість того, щоб забувати, розповімо історію по-іншому? Таку думку донька почула на заняттях.
Габріель тримала в душі історію, яка завдавала їй болю. Тато щоразу відвертався від неї. Наречений був чудовим хлопцем, а вона скривдила його й покинула. А що, як поглянути на це з іншого боку? Батько зробив для неї все, що міг. Із якоїсь причини він не міг дати їй більшого. Але вона тут ні до чого, їй більше не треба почуватися винного.
Ні вона, ні її наречений не повинні бути жертвами. їхня історія – про двох людей, які кохали, дарували своє тепло, а потім відпустили одне одного. Згодом він одружився з іншою дівчиною. А вона зустріла Джеймса – справжній дар усім нам. Через образу і прощення Габріель знайшла свободу. Спершу це здається жорстоким, але щойно ви змиритеся з тим, що минуле не стане таким, яким ви хочете, зможете почати змінювати теперішнє і творити краще майбутнє.
Я теж спробувала переробити свою історію. Обнишпорила коробки на горищі і знайшла всі фото батька Габріель, які збереглися ще зі студентських років. Я купила маленький альбом і поринула в спогади. На кожну сторінку я помістила його фото і описала всі його хороші якості. Тоді взяла інший альбом і заповнила фотографіями всіх тих чоловіків, які заміняли їй батька і заповнювали прогалину. Фотографіями мого батька, п’ятьох братів, моїх друзів, які вчили Габріель їздити на велосипеді, грати у футбол і бейсбол.
Прощення – це тривалий процес. Але тільки прийнявши рішення змінити свою історію, ви отримаєте щасливе закінчення.
Рєгіна Бретт. Уривок із книжки «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя»
