Психолог: “Слухняна дитина – це не завжди добре”

Ми часто із замилуванням дивимося на тих батьків, в яких слухняні діти. Але чи так це добре? До яких поганих наслідків у майбутньому може призвести слухняність і чим вона небезпечна, пояснює психолог.

Чому слухняна дитина – це не завжди добре, і як це може зашкодити дитині у майбутньому, призвести до психологічних проблем і залежностей, – пояснює психологиня Ольга Мілашина:

“Здорова дитина є активною і робить те, що їй хочеться. Завдання батьків – визначити для дитини межі дозволеної поведінки – що дитині робити можна, а що не можна. Для батьків це додаткова непроста робота, особливо, коли у них самих кордони порушені.

Набагато простіше мати справу зі слухняною дитиною, вона вимагає менше уваги. Коли батьки культивують в дитині слухняність, їй неможливо почуватися «живою» дитиною. Такі «дитячі» якості, як активність, допитливість, спонтанність, природність заборонені.

Ще одна причина «слухняності» – страх проявляти почуття. Якщо дитина не бачить прикладу від дорослих, як можна бути в контакті зі своїми почуттями, як можна їх проявляти без «руйнування» себе і інших, вона просто забороняє собі відчувати.

Звичка бути слухняним залишається на все життя. Навіть ставши дорослою, людина з установкою на послух, боїться ризикувати, робити самостійні кроки, вона постійно чекає схвалення від оточуючих.

«Слухняну» дитину, яка виросла, дратують ті, хто поводиться розкуто. Вона бачить в них свою відірвану частину. При цьому, найчастіше не розуміє, що заздрить тим, кому дозволено бути активними і робити те, що хочеться.

Невизнані і непрожиті почуття придушуються, але, нагадують про себе постійним відчуттям дискомфорту, тривогою. На цьому тлі часто виникають залежності, наприклад, алкоголізм чи наркоманія.

Слухняна дитина – це дитина, зручна для матері. Вона вимагає мінімум уваги, їй не потрібно ставити кордони, не потрібно пояснювати, що погано, а що добре. Щоб догодити мамі, дитина відмовляється від своєї спонтанності, перетворюється на «олов’яного солдатика». Дитина готова зробити що завгодно, аби догодити батькам. Вона експериментує. «А що буде, якщо я буду такою, мама буде мене любити?» «А такою?» «А якщо такою?»

При кожній новій спробі догодити батькам, дитина відмовляється від частини себе. Це плата за те, щоб бути любимою. Поступово у дитини вже не залишається стану дитячої щирості, безпосередності, довіри до світу. Замість цього з’являється КОНТРОЛЬ і звичка все критикувати”.

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook