Чому слухняна дитина – це не завжди добре, і як це може зашкодити дитині у майбутньому, призвести до психологічних проблем і залежностей, – пояснює психологиня Ольга Мілашина:
“Здорова дитина є активною і робить те, що їй хочеться. Завдання батьків – визначити для дитини межі дозволеної поведінки – що дитині робити можна, а що не можна. Для батьків це додаткова непроста робота, особливо, коли у них самих кордони порушені.
Набагато простіше мати справу зі слухняною дитиною, вона вимагає менше уваги. Коли батьки культивують в дитині слухняність, їй неможливо почуватися «живою» дитиною. Такі «дитячі» якості, як активність, допитливість, спонтанність, природність заборонені.
Ще одна причина «слухняності» – страх проявляти почуття. Якщо дитина не бачить прикладу від дорослих, як можна бути в контакті зі своїми почуттями, як можна їх проявляти без «руйнування» себе і інших, вона просто забороняє собі відчувати.
Звичка бути слухняним залишається на все життя. Навіть ставши дорослою, людина з установкою на послух, боїться ризикувати, робити самостійні кроки, вона постійно чекає схвалення від оточуючих.
«Слухняну» дитину, яка виросла, дратують ті, хто поводиться розкуто. Вона бачить в них свою відірвану частину. При цьому, найчастіше не розуміє, що заздрить тим, кому дозволено бути активними і робити те, що хочеться.
Невизнані і непрожиті почуття придушуються, але, нагадують про себе постійним відчуттям дискомфорту, тривогою. На цьому тлі часто виникають залежності, наприклад, алкоголізм чи наркоманія.
Слухняна дитина – це дитина, зручна для матері. Вона вимагає мінімум уваги, їй не потрібно ставити кордони, не потрібно пояснювати, що погано, а що добре. Щоб догодити мамі, дитина відмовляється від своєї спонтанності, перетворюється на «олов’яного солдатика». Дитина готова зробити що завгодно, аби догодити батькам. Вона експериментує. «А що буде, якщо я буду такою, мама буде мене любити?» «А такою?» «А якщо такою?»
При кожній новій спробі догодити батькам, дитина відмовляється від частини себе. Це плата за те, щоб бути любимою. Поступово у дитини вже не залишається стану дитячої щирості, безпосередності, довіри до світу. Замість цього з’являється КОНТРОЛЬ і звичка все критикувати”.
