В одному селі жила багатодітна сім’я – чоловік, дружина і четверо дітлахів. Усе життя господар будинку важко працював і намагався забезпечити своїх близьких усім необхідним. Щонеділі дружина водила дітей до храму, на службу. Однак глава сім’ї відмовлявся ходити до церкви і на запитання дружини, чому він не ходить, завжди відповідав одне й те саме: «Ти йди. А я зайнятий».

У господаря будинку була звичка: яку справу чоловік не починав би, навіть найнезначнішу, завжди примовляв : «Боже, допоможи!» або «З Божою допомогою!». Без цих слів він не брався ні до якої роботи. Тому за своє довге життя він велику кількість разів звернувся до Бога, і таку ж кількість справ переробив з Божою поміччю. І ось настав час чоловікові помирати.

– Давай я покличу священника, – обережно запропонувала дружина, – щоб ти сповідався і причастився.

Після слів дружини, чоловік задумався. За мить у нього перед очима проминуло все його життя в працях і турботах. Він згадав скільки разів дружина пропонувала йому піти до храму, і скільки разів він відмовлявся, посилаючись на зайнятість.

Несподівано чоловік зробив зусилля, з великими труднощами встав із ліжка і сказав дружині:

– Не клич священника. Я сам піду до храму. Господь стільки раз приходив до мене, а я до Нього – жодного разу! Потім він обернувся до дітей і сказав:

– Якими зайнятими ви не були б, не втрачайте можливості прийти до Бога. Пам’ятайте: Господь має набагато більше клопотів, але завжди допомагає нам, як тільки ми до Нього звернемося!