Оскільки у мильнянці, а надто у її корінні, містяться сапоніни, то у сполученні з водою вони мають мийні властивості. У важкі воєнні та повоєнні часи використовували цю рослину як мийний засіб. Водночас нею лікували від застуди, бронхіту із сухим кашлем, нежитю, силікозу.

Ось рецепт одного з таких настоїв: 1 ч. ложку подрібненого кореня мильнянки залити 250 г холодної перевареної води, настояти 8 год і пити по 50 г три-чотири рази на день.

Коли печінка та селезінка, як кажуть, запаковані токсинами, варто пити такий настій: узяти по 2 ч. ложки подрібненого коріння мильнянки та кори верби, залити 0,4 л води і варити до повного її википання. До того, що лишилося, долити таку ж кількість настою із шипшини. Пити по 1 скл. на день невеликими ковтками.

При шкірних захворюваннях, особливо тих, що пов’язані з порушенням обміну речовин, герпесі помічний такий відвар: 40 г кореня мильнянки залити 0,5 л окропу, варити 5 хв, процідити й обтирати уражені ділянки шкіри.

Настої з цієї лікарської рослини у нас здавна використовують при випадінні волосся, для загоювання післяопераційних ран. Однак мильнянка,а надто її корінь, має підвищену токсичність і потребує обережності у застосуванні.

Стебла рослини (верхівки) потрібно заготовляти під час цвітіння у червні-жовтні, а коріння – ранньої весни або пізньої осені.