Діти Здоров'я та краса

Мама, мертва всередині. Коли в материнстві вже бракує сил…

Кожен, хто колись грався з дітьми у вдавання мертвого (коли діти хочуть у це погратися), знає, що це можна зробити тільки весело і так, щоб не залишалось ані тіні сумніву, що ми вдаємо. Бо затягнути вдавання хоч на секунду загрожує панікою в дитини. Це можна сприйняти як велику метафору правди, що діти потребують мами, живої […]

Кожен, хто колись грався з дітьми у вдавання мертвого (коли діти хочуть у це погратися), знає, що це можна зробити тільки весело і так, щоб не залишалось ані тіні сумніву, що ми вдаємо. Бо затягнути вдавання хоч на секунду загрожує панікою в дитини. Це можна сприйняти як велику метафору правди, що діти потребують мами, живої всередині.

Мама, завжди жива

Жива всередині — це означає: вона бачить, реагує, доступна. Вона налаштована на почуття дитини (але не залита ними). Це умова, необхідна для того, щоб дитина розвинула здорове почуття самоідентифікації. Щоб дитя знало, що воно в безпеці, люблене, ціноване. Це мама, яка чує, що дитина плаче. Реагує на «мамо, подивися», бере на руки, коли малюк простягає до неї свої рученята, відповідає на його запитання.

Але «жива всередині» це ще й така, яка вміє включатися у гру та відкривання дитиною світу. Слово «жива» означає також життєві сили: енергію, добрий контакт із життям, реаліями, своїм тілом, почуттями та думками.

Тільки так можна показати дітям, що світ — добрий, а життя варте того, щоб жити, — коли сама переживаєш цю красу. Коли вмієш зупинятися. Смакувати, дивуватися, радіти — і нічого не робити.

Коли мама втрачає сили

На жаль, може статися так, що ми втрачаємо вітальність. Три ситуації, які мені спадають на думку першими, — це вигоряння, депресія або жалоба. Коли мама зайнята стражданням, яке вона переживає всередині себе — чи через брак засобів, чи то через пережиті втрати, — вона має у своїх думках надто мало місця для потреб дітей.

Почуттями їй також важко допасуватися до їхнього емоційного стану. Вона стає кимсь, хто не бачить намальованого будиночка з комином (або бачить і не реагує) і не чує запитань, прохань, плачу. Але дитина не вміє зрозуміти дорослого контексту, вона може тільки дійти думки, що причина такого стану справ — у ній.

Вона думає, що щось у ній робить так, що мама емоційно віддаляється. Це вона, дитина, — малоцікава, неважлива, дефектна, погана. У дорослому житті така колишня дитина матиме клопіт із відкриванням потреб і переживанням себе як когось цінного. Може, вона буде такою ж «сама-сама-сама», як і мама, нездатна просити про допомогу.

Однак якщо не просити про допомогу, ми зрештою опинимося в Країні Браку Сил На Все Взагалі. Наші чашки порожні і їх уже нема чим наповнити. Відомо, що життя приносить багато труду і різним складним ситуаціям просто неможливо запобігти, таким як депресія, чи смерть і жалоба у сім’ї. Проте в кожній з цих ситуацій можна допомогти мамі й оточити опікою дітей.

Діти потребують якогось дорослого опікуна, який буде «живим усередині»: присутнім, притомним, турботливим, залученим, який підтримуватиме з ними живі стосунки. Мама потребує багато допомоги та опіки, щоби пройти складний час і мати життєвий простір, щоб зайнятися собою.

Бути доброю до себе

Але пишу я це також і тому, що в редакції мені підкинули запитання: «Як не впасти в егоїзм і поєднувати дбання про інших із буттям добрим до себе?» Тож я подумала, що варто відповідати на це запитання, починаючи з кінця. Материнське вигоряння буває, власне, наслідком глибокої віри в те, що буття доброю до себе це егоїзм. Тому можна його викинути з життя, вимагати від себе і складати для себе (дослівно) довгі списки завдань — безкарно. Це віра, що можна бути до себе нечулим і ставитись до себе гірше, ніж до собаки (навіть собаку потрібно вигулювати, годувати, давати їй спати), і з цього не буде ніяких наслідків.

Не вдасться бути доброю ні до кого, коли себе сприймаєш так суворо або бачиш у собі свого раба. Своєю чергою, буття добрими до себе не виключає з нас потреби бути добрими для інших та стосунків із ними, турботи про них і збагачування життя людей довкола нас. Мама, яка вчиться брати себе на прогулянку, радіти, писати щоденник або СМСки до друзів, глибоко дихати, красиво вдягатися або ходити босоніж, коли їй охота, а над усе — сягати по допомогу, поповнює свій «глечик», щоб із нього наповнювати чашки. Щоб бути повною — життям, усередині.

Джерело

Дата публікації: 17.06.2021 img Поділитися