“Я не вдова – я дружина Героя” – вважає обраниця Маріса Камінського, із містечка Ківерці, який проживав у Чернівцях. Там і познайомилася молода пара. Їхнє кохання народилося під час війни, і щастя раптово обірвалося: боєць АТО, капітан Маріс загинув 3 лютого під Авдіївкою. Дружина Яна присвятила пам’яті свого чоловіка зворушливу оповідь про їхню любов.
Кохання з першого погляду
У багатоповерховому будинку з вікнами на плац військової частини проживала симпатична дівчина Яна. Зі Львова на службу в цю ж частину прибув офіцер Маріс. І ходили молоді люди однією вулицею: вона – на роботу, він – на службу. Обоє й не підозрювали, який сюрприз готувала їм зима 2015 року. Молоді люди навіть не здогадувалися, що вже наступного року стоятимуть у святковій залі, міцно тримаючись за руки.
Таке могло статися тільки в Новий рік – у магічний час, який обіцяє зустріч із чимось таємничим та вселяє надію на диво! А починалася історія їхнього кохання просто.
14 січня 2015 року в українських родинах святкували Новий рік за старим стилем. Але в полку, де служить Маріс, це був звичайний робочий день. Правда, трохи напружений. Адже за тиждень десантники мали знову повертатися на схід. Після шикування на плацу Маріс разом з іншими офіцерами вирушив додому.
Аж раптом у товариша, капітана Анатолія Заремського, з’явилася ідея привітати колег. Ніхто не став заперечувати. Купили кілька кілограмів пшениці, згадали щедрівки й рушили. Їх радо зустрічали й частували в кожному домі. Ось тільки ще в 11-ту квартиру до Оксани Василівни залишилося зайти.
Двері відчинила миловидна юна дівчина. Побачивши її, Маріс завмер. Не міг відвести погляду від красуні. Її очі заворожили його. Їхні погляди на мить зустрілися. Хлопець ще не здогадувався, що це – кохання з першого погляду. Наважився запитати про її вік. Яна, щоб бути більш переконливою, навіть паспорт пред’явила. Це дуже потішило Маріса. Він і собі для більшої солідності додав 5 років.
Допоміг щасливий випадок
Дні летіли. У частині готувалися до наступної відправлення на схід. Перед від’їздом офіцери зібралися на прощальну вечерю із друзями в «Роксолані». До них приєдналась Яна. Мама була там, вона також відбувала на схід. Пісні, танці, сміх, веселощі…
І тут знову вони помітили одне одного, погляди їхні зустрілися… Уже тоді в очах Маріса можна було прочитати кохання! Дівчина бажала, щоб він запросив її на танець. Але Маріс танцював з усіма, окрім неї.
«Мабуть, йому, 30-річному, подобаються старші жінки», – думала Яна. Це її трохи «зачепило». А закоханого до нестями стримувало одне: завтра – в АТО.
Мила дівчина, з думками про яку він засинав і прокидався, не давала спокою і там, на Луганщині. Як бути? Так хочеться почути її ніжний щирий голос. І тут допомагає щасливий випадок! Ремонтуючи телефон мами Оксани Василівни, Маріс скопіював
собі номер Яни.
Почався шквал есемесок. Дівчина не відповідала на незнайомий номер. Тоді Маріс вирішив подзвонити. Яна збиралася «відчитати» настирливого абонента, та впізнала знайомий голос. Довгих три місяці вони спілкувалися строго на «ви». Зима-чарівниця зав’язала дружні стосунки.
А навесні десантники повернулися. Знову зустрічі, сльози радості, квіти, обійми рідних… Серед натовпу на плацу вони поглядом знайшли одне одного і тільки встигли махнути рукою.
Яна готувалася до зустрічі з мамою. Накрила стіл, запросила друзів, сусідів. Був серед гостей і Маріс. Із квітами та подарунками летів назустріч своєму коханню. А невдовзі – перше побачення. Гуляли вулицею Кобилянської, пили каву, смакували морозивом. Здебільшого мовчали, але відчували одне одного.
Освідчення на пероні
Маріс розумів, що саме її чекав усе життя. Він заполонив Яну ніжністю і турботою – і вона «здалася». Але коханий знову вирушав на фронт. Сльози заливали дівчині очі…
Тільки розпрощалися, а вже полетіли сповнені любов’ю есемески.
Та невже знову щасливий випадок? Відправлення ешелону затримувалося. Яна помчала на вокзал до коханого. Це був той пам’ятний день, коли на пероні Маріс прийняв найважливіше рішення у своєму житті.
Він освідчився Яні і попросив дочекатися його.
Вона не пропускала жодного зведення новин, готувала передачі, молилася і чекала… А він, коли навколо свистіли кулі й розривалися снаряди, заспокоював: «Усе добре. Не хвилюйся. Скоро повернуся. Дуже тебе кохаю, дочекайся мене».
Маріс умів здивувати кохану сюрпризами, попри відстань і війну. На свята Яна знаходила подарунки від нього – і ще більше закохувалася. У своєму обранцеві бачила справжнього чоловіка, офіцера, який понад усе цінував честь та відповідальність. Він – її Герой!
За час, коли Маріс був на війні, вони бачилися лише кілька коротких днів. Але почуття, випробувані війною, – найсильніші. І тому ми точно знаємо, що герої цієї дивовижної історії – щасливі люди! Кохання зробило їх такими.
Авторка – Яна КАМІНСЬКА
