новонароджена дитина Діти Життєві історії

Іноді у мене запитують: а які вони – мами, які відмовляються від своїх дітей?

Ні, не всі жінки, які кидають своїх новонароджених дітей, – алкоголічки і наркоманки. Є дівчата із забезпечених і “нормальних” сімей. Але вони…

Цю історію розповіла одна акушерка. Іноді у неї запитували: які ті мами, які відмовляються від своїх дітей? Чи всі вони асоціальні? П’ють безпробудно, вживають наркотики? Її відповідь була “ні”.

“Часом вони виглядають абсолютно звичайно, можна і не здогадатися, що через день після пологів вона тихо скаже: «З ким можна поговорити щодо відмови?» І не всі вони просять не показувати дітей.

Багато хто проводить з ними всі належні 4 дні разом, в одній палаті.

Пам’ятаю, як пішла забирати папери відмовні в одної матусі. Заходжу в палату, а вона … годує грудьми дитину, лівою рукою притримує, а правою відмову пише. Не плаче, оскільки впевнена, що чинить правильно. Дитина лежить і навіть не знає, що через пару годин життя її зміниться повністю – мати тихо прошмигне на вихід, а немовля залишиться з нами.

У момент виписки дитину забрали в дитячу палату. Чи зрозуміла вона, що її покинули? Зрозуміла. Але не відразу, тільки години через 3. Малюк просто почав плакати без зупинки і ні одні руки не могли його заспокоїти. Його носили всі дитячі медсестри – а вже не мати, не її запах. Заснув, коли наплакався.

У дитячій палаті, де лежать кесарські і діти, від яких відмовилися мами, останніх відразу видно. Це найбільш неспокійна дитина. Вона всім нутром шукає матір, кличе її з коридору, в надії, що та, можливо, за дверима. Але мати не йде – її в будівлі вже і близько немає, криків вона не почує.

Найважча ніч у дитини, від якої відмовилися, – перша

Потім дитина знічується, як зірвана квітка. Кричить, але вже не так часто. А потім її переводять, і вона іде від нас назавжди.

Особливо страшно спостерігати це все збоку – я бачу, як вершиться доля двох людей. Бачу, а нічого зробити не можу. І я все це пам’ятаю, пам’ятаю – хоча мені не треба. А ось дитині б згадати потім обличчя і голос матері – а вона не зможе.

Чи була вона асоціальною? Ні. Своє житло, двоє дітей. Так, третє народжене без чоловіка.

Вмовляли ми залишити? Звичайно! Але… Як об стіну – «я фінансово не потягну дитини». І таких багато, дуже багато!

Багатодітні та бідні; молоденькі і до жаху бояться своєї рідні. Багато хто навіть не розповідає своїм батькам – настільки бояться.
Розповідали в ординатурі, що одна зі студенток нашого ВНЗ написала відмову від дитини, була на 5-му курсі. Незаміжня, батько сказав, що на поріг не пустить з “нагуляним”. Вмовляли, могла ж в інше місто виїхати з дитиною. Розлучилася і все – хіба хтось дізнається? Ні, відмова і сльози. Отримала диплом, поїхала.

Повернулася через рік. Розпитувала всіх з персоналу, як її хлопчик, де зник. Казала, що ходить і в кожній дитині свого сина шукає. А як знайдеш? Таємниця усиновлення, здоровий хлопчик – відразу забрали в сім’ю. Пошукала, не знайшла – поїхала. Так і живе тепер з дірою в серці…”

Багато можна говорити про те, що жінки ці чинять погано, але…

Не кидайте своїх донечок в скрутну хвилину! Вони з дитинства повинні знати, що вдома їх приймуть будь-якими: голодними, вагітними, без чоловіка, без диплома і без роботи.

Щоб не були потім ще дві поламані долі”.

Джерело

Дата публікації: 01.07.2022 img Поділитися