Безперервний рух, невміння контролювати емоції та відсутність діалогу з однолітками – такі діти часто отримують клеймо порушника дисципліни. Українська система освіти побудована таким чином, що малюки з певними психологічними особливостями не отримують потрібної уваги від наставників.
Освітяни не мають змоги віддавати достатню кількість часу кожному з вихованців, а тому воліють, аби ті чемно сиділи та не надто вирізнялися з-поміж інших.
Саме тому поведінку дітей, які через свою вдачу або певні соціальні обставини не завжди можуть контролювати власні емоції, часто характеризують як незадовільну. Нелегко в таких випадках доводиться і малечі, і її батькам.
“Нам потрібні дітки, які сидять і слухають”
Мама семирічного Іллі Оксана розповідає, що кілька років тому в її сина виявили гіперактивність із синдромом браку уваги. Потрапити на навчання у звичайний міський садочок не вдалося, відтак Іллю спробували віддати у приватний. Проте підвищена емоційність та надмірна рухливість хлопчика здалися вихователям неабиякою проблемою, і уже через пів року батькам заявили, що така дитина закладу не підходить.
– Сказали: «Нам потрібні дітки, які сидять і слухають. А що робити з вашим сином, не знаємо». Тоді ми зателефонували в інший садок, куди нас взяли з великим задоволенням, – розповідає жінка.
Мама Іллі розповідає, що спочатку важко було усвідомити, як саме потрібно виховувати сина, як реагувати на його поведінку, що говорити. Проте з часом стало зрозуміло: гіперактивність не є проблемою, а висока емоційність – один із показників неабияких творчих задатків.
- Не тільки у дітей: синдром дефіциту уваги та гіперактивність буває і в дорослих!
Дітям допомагає арт-терапія
Велике значення в адаптації хлопчика відіграли уроки арт-терапії. Тут діти мають змогу навчитися опановувати гнів та контролювати емоції, спрямовуючи їх у творчість. Саме такі заняття, за словами Оксани, допомагають синові зрозуміти себе та усвідомити, що бути іншим – не недолік.
– Таким дітям треба більше уваги, але зрозуміло, що школи й так переповнені. На заняттях з арт-терапії він себе реалізовує, а у школах є проблема: з першого класу діток хочуть зробити однаковими, – каже мама хлопчика.
Варто зауважити, що терапевтичних уроків та особливого підходу у вихованні потребують не тільки гіперактивні діти. За словами кандидатки психологічних наук Людмили Магдисюк, на заняття батьки приводять дітей, які мають проблеми у спілкуванні в колективі, які через сімейні негаразди замкнулися у собі, які не навчилися контролювати гнів чи мають певні проблеми у розвитку. Кожен випадок особливий, саме тому спеціалісти пильно стежать за поведінкою дітей, спонукають їх зазирати в себе та розповідати про власні почуття.
Останнє – завдання не з легких, адже часто навіть дорослі не можуть із ним впоратися. А ще фахівці стверджують, що кожен малюнок, кожна річ, яку діти творять власними руками, може багато чого розповісти про те, що вони відчувають та чого прагнуть.
– Діти, які мають внутрішні страхи, малюють чорними кольорами, діти з позитивним настроєм використовують світлі тони. Ось, наприклад, Ілля вигукує незвичайні слова, будує цікаві асоціації. У хлопчика – свій особливий світ, який вимагає індивідуального підходу, – розповідає Людмила Магдисюк.
Після занять фахівці спілкуються з мамами і татами, розповідають про досягнення та вказують, на що варто звернути увагу. На думку психологів, для того, аби допомогти дітям та батькам розібратися у проблемі та хоч частково її вирішити, потрібно відвідати щонайменше 10 занять.
– У малечі поліпшується поведінка, з’являється настрій для спілкування та взаємодії з однолітками. Зникають тривога, стрес, внутрішня агресія, – зауважує Людмила Магдисюк.
Проте головним чинником успіху у становленні таких дітей як повноцінних особистостей є тісна взаємодія батьків, вихователів та вчителів. Важливо, щоб після арт-терапії вихованці відчували підтримку вдома та у навчальному закладі. А ще – щоб відхилення від загальноприйнятих норм поведінки не викликали роздратування чи нерозуміння дорослих.
Авторка – Софія Січкун, з архіву газети “Сім’я і дім”
