Зрештою, це їхня голова, їхні думки, і їхній час, витрачений на те, на що вони вважали за потрібне…
До чого тут я?
І – настала чудова свобода…
Мені більше не страшно нікого розчарувати!
Я жодної хвилини не потрачу на суперечку…
Я не вступатиму в жодну дискусію…
Я не стану доводити свою правоту чи неправоту…
Мені ліньки…
І я дуже шкодую про ті часи, коли було не ліньки…
Не ліньки спілкуватися через силу з тими, з ким не хотілося цього робити…
Не ліньки вести безглузді розмови й листування з нецікавими мені людьми, які забажали навісити на мене суб’єктивний ярличок СВОЇХ, а не моїх комплексів, або обговорити зі мною те, що я не бажаю з ними обговорювати…
Не ліньки було говорити ТАК, коли все всередині вимагало НІ…
Не ліньки виправдовуватися за свою думку, яку я ніколи нікому не нав’язую, але й не прошу переконувати мене…
Вчіться цієї ліні…
Тому що саме вона збереже вас для головних людей у вашому житті…
Дозволить допомогти тим, кому дійсно потрібна ваша допомога, не викинувши на смітник час на тих, кому потрібно переливати з пустого в порожнє…
Дозволить дати свободу й тим, хто вас ненавидить, але при цьому вперто лізе у ваше життя, щоб доповісти про це…
І ще ця лінь зробить чудове генеральне прибирання вашого життя, після якого в ньому буде лише те, що вам необхідно…
Звільнитися від зайвого на будь-якому рівні – одна з умов збереження психологічного здоров’я, та й будь-якого іншого теж…
Тому що ніщо не руйнує нас так, як залежність від чужої думки, й насильство над собою, в якому ми весь час прагнемо виправдати чужі очікування, і для всіх бути хорошими…
Пошкодуйте себе!
Не звалюйте на себе обов’язки емоційно обслуговувати тих, хто вирішив, що їхня думка про вас має вплинути на ваше життя..
Ніхто, крім вас самих, на ваше життя впливати не має…
Тому, хай думають про нас… поки їх життя минає…
А ми будемо жити… поки вони думають…
Ліля Град
